На свої шістнадцятиріччя мій племінник заявив, що ніколи в житті не одружується. Бо навіщо? Бо від жінок усе зло у світі, а марнувати молоду пору на капризних «принцес» він не збирається. Може, у старості, років у тридцять, ще й подумає, але точно не зараз. І без того життя прекрасне! А ще діти підуть сопливі та галасливі, а йому досить і молодшого брата, якого він опікував з чотирнадцяти. Настрадався вже. Ми з сестрою реготали з нього й уклали парі на ящик шампанського, що Віталик одружиться відразу після армії (у нас у селі всі хлопці йдуть служити так заведено).
Провели його в армію. Мама, як завжди, поплакала, але рік промайнув швидко. Дзвінок: «Привіт-привіт, як справи, всі живі-здорові, син повернувся»
Лено, що з голосом?
Віталик одружуєтьсяаааа!.. Иииии
І в трубці голосіння, ніби по померлому.
Та годі тобі, поясни нормально! Він що, вашої директорки з клубу за дружину взяв? (Вона у них герой Крут та Махна, скільки їй років ніхто не знає, тільки по медалях орієнтуватися можна.)
Нііі, вона з Козятина Меньшова! Приїжджай, будь ласка! Я сама не впораюся!
Те, що моя сестра жінка з залізною витримкою, яка рідко показує емоції, кличе мене з іншого кінця України вирішувати шлюбні справи, змусило мене задуматися на хвилин пять. А через десять я вже шукала квитки КиївВінниця. Без зайвих питань. Бо якщо такі, як Лена, починають плакати справді біда.
Квиток знайшовся швидко, і вже наступного дня я була на батьківщині. Ніхто мене не зустрічав я нікому не попередила. Попутка швидко довезла мене через зимову глушину до села.
Біжу через подвіря, минаю церкву, вриваюся в дім. Тихо Нікого. Сестра в школі, племінник на роботі. Не роздягаючись, плюхаюся у крісло За вікном сосни, снігом вкриті гори, яскраве сонце.
Хто тут?! різкий голос із коридору.
У кімнату входить неприбрана жінка років сорока пяти. Велика, з лицем, як сковорода, і маленькими злими очима. (Свекруха, мабуть, подумала я. Вже й родичі тут.)
Добрий день. Уляна, сестра Лени.
А вас чого не чекали? Мені про вас ніхто не казав! наступає нечесана «ведмедиця».
А ви, власне, хто, тітонько, щоб я вас попереджала?
Ірина, дружина Віталика!
Когооо?!
Дружина! Віталика! А ти хто така й чого в чоботях у середині хати розсівлась?!
Тут я зрозуміла, що за секунду сама заревтиму, як сестра. Господи! Ну як так?! Перший красеній у селі, мрія всіх дівчат, обрав це відро з тістом? А воно вже розходилося, наступає на мене й вимагає пояснень, як я сміла зявитися без дозволу.
Двері хлопають, і в хату, несміливо, входить сестра.
Іро, заспокойся, лепоче вона, це моя сестра, у відпустці, приїхала погостювати.
Чому мене не попередили?! «танковий ствол» повертається до неї.
Я сиджу, як оніміла. Святи угодники! Що тут коїться? Моя сестра, грізна завучка, тремтить перед цією «гренадеркою» у плюшевому халаті й виправдовує мій приїзд у її власному домі! Погляд мій падає на круглий живіт «дружини Віталика», і в голові складається картинка
(Опа! Мабуть, уже в положенні. Судячи з розмірів місяців шість. Боже, коли встигли?! Віталик же лише місяць, як з армії Чи вона до нього на побачення їздила? Чи йому там у кашу що підсипали?)
Тим часом «дружина» відтіснила сестру в коридор і, судячи з шуму, «допитує» її з кочергою в руках.
Які гості?! Сьогодні мама моя приїде! Нам треба сімєю все вирішувати! Хто її запросив?! Ви?! Хай їде додому!
(Ха, мабуть, я їй чимось не сподобалася.)
Виходжу в коридор, рятую сестру, запрошую всіх на чай.
Чаю нема! відрізає «наречена» й іде у спальню.
Лено, тебе ще звідси не виписали, чи що? Пішли прогуляємося, обговоримо.
Ідемо на узлісся. Я злість у собі замовчую.
Розказуй, звідки це «диво» у вас зявилося
Улю, він із армії разом із нею приїхав. Вона його у Козятині зустріла вже з валізою. Я готувала зустріч: друзі, стіл, музика Увесь хлопця чекали. А вони заходять, і він: «Мамо, це Ірина». Я глянула серце впало. Подумала: «З лиця воду не пити, може, добра душа». Замовкла, у коморі поплакала Заходжу а в хаті нікого. Всі розійшлися. Ірина каже: «Гості закінчилися. Віталик тепер сімейний, не до веселощів». А він сидить, мовчки. Я до сусідки пішла з друзями відзначили А з того дня тиша. Він ні до кого, вона теж. Не причешується, не вдягається Я питаю: «Ти її любиш?» Мовчить
Мамо Ти з глузду зїхала? Ця «кадушка» на тебе впливає? Хай він її хоча б у
