Останній рік став найважчим у моєму житті. Після звільнення з роботи ми з чоловіком не могли дозволити собі платити за квартиру. Він тягнув усі витрати сам, але незабаром зрозуміли без допомоги не вийти. Довелося переїхати до свекрухи. Для мене це було принизливо, але вибору не було.
З перших днів життя під одним дахом з нею перетворилося на кошмар. Їй не подобалося абсолютно все: як я готую, прибираю, навіть як розмовляю. І щоразу, коли я наважувалася їй заперечити, вона кидала мені в обличчя одне й те саме:
Якщо не подобається збирай речі та йди.
Я стискала зуби, мовчала, але всередині копився гнів. І от настав день, коли терпець урвався.
У свекрухи був день народження. Вона вимагала, щоб саме я приготувала вечерю мовляв, хоче похизуватися перед подругами, яка в неї кухарка-невістка. Я, як завжди, вирішила не влаштовувати скандал. Купила гарні продукти, провела весь день на кухні та зварила пасту болоньєзе.
Коли прийшли її подруги, спочатку все йшло добре. Вони посміхалися, сміялися, хвалили мою страву. Я навіть на хвилину подумала, що, можливо, дарма так до них ставилася. Але варто мені відійти на кухню, як я почула шепіт.
Після почутого я повернулася у вітальню, схопила тарілку з пастою й з усієї сили вивалила їй на голову. Вона миттєво розридалася, а її подруги ще голосніше зареготали.
Я дивилася на них і, не стримуючи лютості, крикнула:
Так тобі й треба, жалюгідн
