— Андрію, у мене до тебе сьогодні довге‑неочікуване прохання, — трохи затримався Денис, а потім продовжив, — треба буде прислідкувати за однією дівчиною, ось її фото…
— А моє чергування в службі безпеки?
— Заміну знайду, банк без охорони не протримає. Це особисте прохання, або, якщо краще звучить, особливе завдання від директора філіалу. До чотирьох годин треба буде приїхати сюди…
Денис уже кілька років керує невеликим регіональним банком у сусідньому місті Харкові. Після закінчення інституту працював спочатку кур’єром, розносячи кредитні картки по будинках. Його працьовитість швидко помітили — тепер у нього престижна посада, стабільний дохід і котедж у заміському коттеджному комплексі під Києвом. Однак сімейне щастя ще не склалося.
У рідному місті у нього був ледь живий роман з продавчинею книжкової крамниці, про весілля вже почали говорити, а в банку до неодружених ставились підозріло. Одного дня в парку Галина несподівано сіла на лавку і сумно промовила:
— Знаєш, усі навколо радять мені вийти за тебе заміж. І батьки, і подруги — кажуть, з таким чоловіком ніколи не будеш бітися.
— І що в цьому поганого?
— Нічого. Але я, Денисе, кохаю іншого. Ще зі школи. Я чесно намагалася полюбити й тебе, та не вийшло. Напевно, занадто багато книжок читала.
Розставання його сильно вдарило, тож коли випала можливість переїхати в інший місто, він погодився без вагань — так легше забути.
У новій місцевості все склалося добре: відразу надали двоповерховий котедж. Що робити одному на два поверхи? Спробував привести маму, та вона відмовилася:
— Я в цьому будинку живу з дитинства. Тут і мати, і дід, і батько твій — усі тут поховані, і я з ними лягу…
— Тобі ще зарано думати про смерть.
— Про смерть треба думати, як і про життя. Ти ж своє гніздо будуй. Я буду приїжджати внуків нянчити.
Гніздо збудувати можна швидко. На роботі давно ходили чутки, що молодий директор банку холостий, і його одразу оточили увагою. Але Денис залишався стриманим, вирішивши не заводити навіть короткочасних службових романів.
Одного разу на дні народження сусіда він познайомився з Оленкою. Дівчина вразила скромністю і якоюсь беззахисністю в погляді. Вона, здається, теж щось у ньому розпізнала, хоча одразу зізналася, що вже заміжня. Денису це не завадило, і вони почали зустрічатися. Іноді вона ночувала в його котеджі, і вони сиділи ввечері на терасі, спостерігаючи, як спадає ніч, розмовляли про все на світі. З нею було легко і приємно.
Та такі вечори були рідкісними — банківські справи часто затягували його в кабінет до пізньої ночі. Оленка працювала на текстильній фабриці, двічі на тиждень була в нічну зміну, а вдень намагалася піддремати. Приблизно через півроку після знайомства Денис запропонував їй жити разом:
— Можеш у мене спати до вечора, а можеш і роботу кинути — мого заробітку нам достатньо. Сім’ю створимо. Банківські касирки вже мене надокучили.
— Я вже сім’ю створювала, — тихо відповіла Оленка, — і, чесно кажучи, не була в захваті. Давай почекаємо. Бо нам і так добре разом, правда?
— Хоч би переїхала до мене.
— І з цим не поспішай. Я вже до самотності звикла…
Денис не наполягав. Окрім того, у банку теж не все гладко: виявилось, що один співробітник видавав кредити клієнтам з поганою історією, ймовірно, за “підкуп”. Денис покликав його в кабінет:
— Що це у вас, Костянте Павловичу, так багато помилкових виплат?
— Людина може захворіти, втратити роботу…
— Отже, вони втрачають роботу, а потім їх банкрутять. А боржник має чотири позики в інших банках, всі не погашені.
— Я перевіряв, нічого такого не було. Можливо, бюро кредитних історій помилилося…
В підсумку співробітника треба було звільнити. Залишився неприємний осад. Чи можна довіряти людям у цьому місті? Оленка теж не хотіла ставати “людиною на все життя”, щось її тягло.
У суботу Оленка вранці спала перед нічною зміною, а Денис поїхав на вокзал зустрічати кореспонденцію. На платформі електрички він помітив свою скромницю, яка поспішала зайти у вагон з великою сумкою — нічна зміна, і, схоже, не перша.
Повернувшись додому, він подзвонив на фабрику. Довго не піднімали трубку, а потім чоловічий голос сказав:
— Охорона. Чому ви дзвоните в вихідний?
— Хіба ви сьогодні не працюєте?
— Я особисто працюю, а фабрика — ні.
— А нічної зміни у вас немає?
— У нас її ніколи не було. Кому макарони вночі потрібні?
Денис задумався. У неділю ввечері Оленка прийшла посидіти на терасі, розповіла, що зміна пройшла, як завжди, і тепер ніч працювати доведеться лише в п’ятницю.
Він вирішив нічого їй не казати, а в п’ятницю покликав до кабінету Андрія з служби безпеки…
У ту ж п’
