Моєму весіллю не судилося статися: я народила сина, а Марко одружився з тією, кого обрала його мати.
Інколи доля розсипається вмить — наче картковий будиночок, який будуєш з вірою, надією та любов’ю. А потім… усе перетворюється на біль, зраду та тишу самотності. Так сталося й зі мною.
Мене звуть Соломія, і я готова розповісти свою історію, яку, попри минулі роки, досі не можу вимовити без сліз.
З Марком ми були разом майже рік. Це було щось ніжне, справжнє, наче тепле проміння зими. Він був турботливим, уважним, і здавалося, ми розуміли одне одного без слів. Через півроку я переїхала до нього, і незабаром ми подали заяву до ЗАГСу. День весілля вже був призначений, батьки раділи, мама навіть заздалегідь замовила собі сукню. Навіть його мати, здавалося, була щаслива — зустрічала мене з усмішкою, приносила домашні паляниці, казала, що я «саме те, що треба» її синові.
Марко виріс без батька — той пішов до іншої жінки, коли син був зовсім маленьким, потім знову розлучився й зник. Можливо, тому Марко так прив’язався до матері, її думка була для нього законом.
За десять днів до весілля я дізналася, що вагітна. Хотіла зробити сюрприз і розповісти в день свята. Мій батько — людина старої школи, і така новина могла б його збентежити. Я мріяла сказати це тоді, коли він уже з гордістю вестиме мене до вівтаря.
Підготовка йшла повним ходом: ми обирали декор, обговорювали меню, репетирували перший танець… Але раптом, за тиждень до весілля, прямо на маминих іменинах, Марко заявив: весілля не буде. Бо… дитина не від нього.
Ці слова стали ударом не лише для мене, а й для всієї моєї родини. Мої батьки навіть не знали про вагітність. Я в жаху запитала, що він має на увазі. Тоді Марко показав мені фотографію — я стою на переході поряд із якимось чоловіком. Знято здалеку, під кутом, що створює ілюзію близькості. Він стверджував, що це «доказ» моєї зради.
Я намагалася пояснити, що не знаю цього чоловіка, що це, можливо, просто випадковий перехожий. Але Марко не слухав. Ніби заздалегідь вирішив повірити брехні.
Тієї ж ночі моя мати злягла — від сорому, від болю. Від того, що довелося дзвонити рідним і казати, що весілля скасоване. Що донька вагітна, а наречений зник, кинувши її на порозі пологового.
Я народила сина через п’ять місяців. Назвала його Олесь. Батьки, попри все, підтримали мене. Хоча я бачила, як їм було важко. Вони трималися — заради мене та моєї дитини.
Про Марка я намагалася не думати. Але згодом мені розповіли правду. Його мати ніколи не хотіла мене у своїй родині. Занадто «проста», не з тих, хто вміє підлаштовуватися, слухати, бути «зручною». Вона переконала сина розірвати заручини й влаштувати цей цирк із фотографією. А замість мене підсунула йому Наталку — доньку впливової родини, з грошима й зв’язками.
Марко одружився з Наталкою через пару місяців після нашої історії. Але життя швидко все розставило на місця. Наталка виявилася не такою, як здавалася. Відразу поставила свекруху на місце, забрала весь будинок під себе й не дозволяла нікому втручатися. Марко не витримав. Поїхав працювати до Польщі, а потім под