Коли в моєї сестри були іменини, вона влаштувала свято біля басейну й запросила всю родину, заплативши за все сама.
Я, звісно, зраділа адже моя донечка так полюбляє воду й ігри, тому ми охоче погодились. Та й не здогадувалась, що цей день стане справжнім випробуванням.
Спочатку все було чудово. Діти сміялись, бігали, кричали від радості. І ось настав момент, коли вони зібрались у басейн.
Усі радісно стрибали у воду, реготали, а моя дитина стояла осторонь. Я помітила, що сестра наче спеціально не підпускає її.
Можна й мені? тихо запитала донечка.
Та сестра різко відповіла:
Ні.
Я побачила, як очі моєї дівчинки сповнилились сліз. Вона стояла на узбіччі, стиснувши кулачки, й дивилась, як інші діти плескаються й веселяться. А вона сама, непотрібна.
У мені все закипіло. Я зрозуміла, що муся захистити свою дитину, і підійшла до сестри:
Чому всім можна, а моїй доньці ні? Якщо справа в грішх, я сама заплачу. Це ж дитина, навіщо так чинити?
Сестра холодно глянула на мене й промовила:
Так я вирішила.
Та чому? я намагалась стримати тремтіння у голосі. Хоч поясни нормально!
Вона важко зітхнула й, дивлячись прямо у вічі, сказала те, від чого я завмерла, не знаючи, що й відповісти.
Бо все життя батьки любили тебе більше, ніж мене. Ти завжди була «кращою донькою», у тебе все вдавалось, всі тобою пишались. А тепер історія повторюється твою доньку люблять більше, ніж мою. Вона завжди в центрі уваги, усі захоплюються нею. А що лишається моїй? Бути в тіні. Я не дозволю, щоб і в її свято вся увага знову дісталась твоїй дитині.
Я стояла у шоці, намагаючись переварити її слова. Переді мною була не просто сестра, а жінка, яка роками копила образи й тепер вилила їх на мою малу.
Я підійшла до донечки, взяла її за руку й тихо сказала:
Ходімо звідси, серденько. Не будемо дивитись, як тебе ображають.
Вона обійняла мене за шию й ридала у моєму плечі.
Того дня я зрозуміла одне: заздрість може зруйнувати не лише свято, а й родину.
