«Тихо, бабуся чує»
— Здається кімната. Без собаки, з бабусею, — прочитала Оксана вголос і глянула на чоловіка. — Хочеш — поїдемо подивимось? Біля твоєї роботи.
— Без собаки — добре. А от «з бабусею» тривожить, — буркнув Богдан, відволікаючись від ноутбука. — Ну давай, подивимось.
Кімната була в старій комуналці з високими стелями й пошарпаними підвіконнями. Двері відчинила бабуся — статна, з гордою поставою, сірими кучерями й проникливим поглядом.
— Заходьте. Я Віра Степанівна. Вселятись можна вже сьогодні. Тільки попереджаю: тиша після дев’ятої, чайник — строго до восьмої вечора, гаряча вода в душі — лише по п’ятницях. І домашні капці, будь ласка, купіть. Мені чужі звуки не цікаві.
— А… якщо щось приготувати на кухні? — несміливо запитала Оксана.
— За розкладом. Сніданки — з сьомої до восьмої. Обіди — після третьої. Вечері — до сьомої. Ніяких нічних вареників! І так, двері у ванну не замикати. Це небезпечно. Радіть комусь допомога знадобиться?
Богдан уже хотів розвернутись, а Оксана, усміхнувшись, кивнула:
— Нас усе влаштовує. Кімната гарна.
Так вони й опинились у домі Віри Степанівни.
Спочатку все здавалось навіть милим. Бабуся вранці слухала класичну музику, варила собі какао й читала «Факти» вголос. Її старі фото в рамках прикрашали коридор: молода Віра у формі, Віра на балі, Віра з чоловіком у Карпатах, Віра з кішкою Муркою. Мурка, до речі, померла ще в 1999, але тарілки з написом «Мурчині» бабуся не прибирала.
— Бачиш, яка інтелігентна. Неначе з роману, — шепотіла Оксана.
— Ага. Тільки я сьогодні ввімкнув фен — вона постукала в стіну й крикнула, що «буржуазний гомін» їй заважає дихати.
Поступово бабуся посилювала правила. Спочатку вона повісила графік користування туалетом. Потім оголосила, що кухня закрита на «санітарний день» — по середах. Потім запровадила «вечірній звіт»: повертаючись додому, Богдан і Оксана мусили заходити до кімнати Віри Степанівни й розповідати, як пройшов день.
— Ви в моєму домі живете, я маю знати, чим ви дихаєте. Безпека — понад усе! — казала вона з усмішкою.
На третій місяць Богдан влаштував «бунт». Він увійшов на кухню о пів на дев’яту, ввімкнув чайник і дістав сосиски.
— Що це за безлад?! — увірвалася бабуся. — Я ж казала: вечеря до сьомої!
— Ми платимо за проживання. Маємо право!
— Молодий чоловіче, в мене є усний договір, але міцний. Хто не поважає — той вилітає!
Слово за слово — бабуся шпурнула в нього шумівкою.
— Усе, ми їдемо! — заявив Богдан, збираючи рюкзак.
Але за ніч усе змінилося.
— Бодя, глянь… — Оксана показала оголошення на сайті: «Здається кімната. БТак вони зрозуміли, що справжній дім — це не лише стіни, а ті, хто в ньому живе, навіть якщо чайник кипить о третій ночі.
