Олег запрошує Маріанну на вечерю до вишуканого італійського ресторану. Коли дівчина виходить з дому, дорогу їй перетинає Оксана.
Говорять, що тільки алмаз може обрізати алмаз, загадково кидає пані професор.
Вибачте? Я не розумію.
Ти ще молода, усміхається жінка. Повір мені, люди закохуються не лише раз у житті.
Пані Оксано, клянусь, між мною та Олегом нічого немає.
Може, поки що. Але це не означає, що так залишиться. Не закривай серця, Маріанно. Життя вміє дивувати і іноді дарує найбільше щастя саме тоді, коли його не чекаєш.
А ви теж колись?
Ну що ж Віктор не був моєю першою любовю, спокійно відповідає Оксана, а в її очах мигтить тінь спогадів. Колись я кохала іншого. Думала, що не переживу розставання, що не зможу дихати без нього. А потім прийшов Віктор. Усе змінилося. Я була щасливою. Справді щасливою. Тож повторюю тобі не закривайся. Любов може бути ближчою, ніж ти думаєш.
Я завжди вважала, що дядько Віктор був вашою першою любовю
Він не був моєю першою, а я його. Але скажу одне: першу любов ніколи не забувають.
Маріанна тихо зітхає, дякує за розмову й іде до машини, де вже чекає Олег.
Тільки вона відходить, на ґанку зявляється Віра. Вона дивиться на Оксану холодним усміхом.
То ти вирішила стати новою матірю для Маріанни? Даєш їй поради, розповідаєш історії, про які мені ніколи не згадувала?
Я зробила це заради Олени, без вагань відповідає Оксана. Бо лише одне може остаточно розлучити Маріанну й Євгена.
Що саме ти маєш на увазі?
Любов Маріанни до когось іншого, спокійно, але рішуче каже вона.
***
Світлана, пригнічена після розмови з Олексієм, йде посеред дороги без мети. Її обличчя бліде, очі порожні вона виглядає так, ніби не бачить світу навколо.
Вона не помічає автомобіля, що наближається.
Скрегіт гальм. Удар.
Чути крики, хтось дзвонить у швидку.
Світлана лежить нерухомо на асфальті. Навколо збираються перехожі. Одна з жінок схиляється над нею, шукаючи пульс.
Дівчино, ти мене чуєш? Агов?!
Відповіді немає. Світлана не рухається ані на міліметр.
***
Дарина підходить до галявини в лісі, де в напівтемряві між деревами вже чекає Андрій. Його постать зливається з тінями, але погляд холодний та настійливий.
Ось тобі два мільйони, холодно каже жінка, передаючи шкіряну торбу, наповнену грішми.
Камера пересувається на Наталю. Вона йшла за Дариною від самого дому, стежачи за нею з відчайдушністю. Тепер, схована в гущавині, ледь за десять метрів, вона дивиться з недовірою.
Андрію і ці гроші Це мої гроші! шепоче, ледве стримуючи емоції. Бачачи, як Андрій перераховує купюри, у її очах зявляється гнів. Яка зухлість Вона дістає телефон і починає знімати все зі схованки.
Тим часом Андрій закінчує рахувати гроші. Він посміхається зловісно.
Усе на місці. Тепер ти нарешті залишиш нас у спокої? напружено питає Дарина.
У тиші лускає звук зламаної гілки.
Андрій миттєво обертається.
Ти чула це? Хтось тут є. Я ж сказав, щоб ти прийшла сама!
Я прийшла сама! нервово відповідає Дарина. Нікого зі мною не було, клянусь.
Андрій не вірить. Обережно йде на звук. Через кілька кроків розсовує гілки і бачить Наталю, яка тримає телефон.
У його очах спалахує лють. Він дістає з кишені ніж.
Ось і підглядачка ледяно каже він. Знаєш, коли занадто цікавишся, можна потрапити у дуже серйозні неприємності.
Наталя робить крок назад, ледве стримуючи тремтіння рук.
Андрію, залиш її, різко каже Дарина. Не будь дурнем.
Покажи, що в тебе в сумці, кидає Андрій до Наталі.
Залиш мене в спокої! протестує жінка.
Відповідай! Чого ти сюди прийшла?! втручається Дарина.
Що тут відбувається?! Що ви задумали?! вибухає Наталя. Я знімаю все! Зараз викличу поліцію!
Нічого ми не задумали! кричить Дарина. Він шантажував мене! Погрожував вбити Олексія й Тетяну. Тому я йому заплатила!
Наталя простягає руку до сумки за телефоном.
Зараз подзвоню в поліцію і розповім, що тут коїться.
НЕ СМІЙ! реве Андрій, піднімаючи ніж. Я тебе вбю!
ДОПОМОГИ! РЯТУЙТЕ! кричить Наталя, намагаючись втекти.
АНДРІЮ, ОПАМЯТАЙСЯ! кричить Дарина, підбігаючи до нього.
Але чоловік уже не контролює себе. Він штовхає Дарину так сильно, що та падає на землю.
Його божевільний погляд зупиняється на Наталі, яка тремтить від страху.
Почну з тебе, сичить він
