Олег запрошує Марію на вечерю до вишуканого італійського ресторану. Коли дівчина виходить з дому, їй перетинає шлях Оксана.
Кажуть, лише алмаз може обрізати алмаз, загадково промовляє пані професорка.
Вибачте? Не розумію.
Ти ще молода, посміхається жінка. Повір, люди закохуються не лише раз у житті.
Пані Оксано, клянусь, між мною й Олегом нічого немає.
Може, ще немає. Але це не означає, що так залишиться. Не закривай серце, Маріє. Життя вміє здивувати іноді воно дарує найбільше щастя саме тоді, коли його найменш чекаєш.
Ви теж колись?
Ну Ігор не був моєю першою любов’ю, спокійно відповідає Оксана, а в її очах пливе тінь спогадів. Колись я кохала іншого. Думала, не переживу розлучення, що не зможу дихати без нього. А потім прийшов Ігор. Усе змінилося. Я була щасливою. Справді щасливою. Тому й кажу тобі не закривайся. Кохання може бути ближчим, ніж зрозуміла.
Я завжди думала, що дядько Ігор був вашою першою любов’ю
Ні він не був моєю першою, ні я його. Але можу сказати одне: першу любов ніколи не забувають.
Марія тихо зітхає, дякує за розмови й йде до машини, де вже чекає Олег.
Щойно вона відходить, на веранді зявляється Наталія. Вона дивиться на Оксану холодним посміхом.
То ти вирішила стати новою матірю для Марії? Даєш їй поради про кохання, ділишся історіями, про які мені ніколи не розповідала.
Я зробила це заради Софійки, без вагань відповідає Оксана. Бо лише одне може остаточно розділити Марію й Максима.
Що саме ти маєш на увазі?
Кохання Марії до когось іншого, каже вона спокійно, але рішуче.
***
Олена, розбита після розмови з Віктором, йде посеред дороги без мети. Її обличчя бліде, очі порожні наче вона не бачить світу навколо.
Вона не помічає машини, що наближається.
Скрегіт гальм. Удар.
Чути крики, хтось дзвони
