**Щоденниковий запис**
Бабуся Вітю не любила Ненавиділа та й усе. Звала його бешкетником, пустодзюбом, ледащом.
Вітя у відповідь гарчав на бабусю, чинив їй усілякі пакості. Вона поставить тісто він укропу насіє туди, насіння. Підійде тісто, з кадушки ллється, бабуся вимісить хліб, а там насіння анісу жах.
Жри
Не буду. Сама їж такий хліб.
Ах ти, негіднику! Та ти ж у війну не жив, у голод!
Ой, а ти що, прямо жила?
Жила, жила колоски збирала по полю, картоплю минулорічну з землі викопували і то щастя, як знайдеш. Весною трава піде от тоді роздолля: суп із кропиви, хліб із лободи
Лободи? Ти що, людей їли?
Та годі тобі! Це цибуля така дика, смачненька
Бували дні, коли бабуся й Вітя жили мирно, але чим старшим він ставав, тим рідше так бувало.
Я скажу мамі, що ти мене пригнічуєш!
Ох, пригнічую! Подивіться на нього! Збирайся та йди до матері, тьфу на тебе!
Вітина мати, покинута чоловіком, вийшла заміж удруге. Вітчин вітчим не пяниця, як його рідний батько, що від пянки й замерз, але злий, скупий.
Мам, нащо тобі він? Жили ж удвох і добре було!
Важко одній, сину Я думала буде мені чоловік, а тобі батько. А вийшло як завжди.
Мати навідувалася рідко. Як приїде не відірвеш їх одне від одного. Бабуся тоді усміхається, кличе їх «диточками», бігає, готує
Може, залишишся, Катрусю?
Не можу, мамо
А як мати відїде, бабуся знову починає Вітю гнобити. Не пускає на карєр за селом, де хлопці стрибають у воду.
Там річка за городом плюхайся!
Та що в тій річці? Водоймище по коліно горобцю! А йому хочеться до хлопців там вишка, тепла вода, дівчата на березі сміються От щастя!
А бабуся не розуміє. Бо не любить вона Вітю. Любила б пустила б.
Коли мати знову приїхала товста стала. Бабуся лише похитала головою:
Коли, Катю?
До Покрови.
Ох, гріхи наші
Ба підійшов Вітя, у мами дитина буде?
Буде.
А я тоді куди?
Зі мною, Вітю. Нікому ти не потрібен, окрім бабусі.
До Покрови випав сніг. Бабуся забрала Вітю зі школи, поїхала до міста.
Мати була вдома, набрякла, товста. Обняла Вітю. Вітчим, почувши, що вони залишаються, аж посинів:
Як це?!
Вітя її син, а я стара. Не віддам його на муки.
Купили Віті одяг, зустріли друзів. Потім зайшли в кондитерську.
Віть, хочеш тістечко?
А ти а ти будеш? Грошей же мало
Ох, ти ж про бабусю подумав! заплакала вона.
Коли мати народила Аннушку, вітчим привіз дівчинку до бабусі.
Ба Вітя підійшов, мама не помре?
Бабуся заплакала.
Вітенько впала на коліна.
Я думав, ти мене не любиш!
Як так?! Ти ж моя душа!
Вони вистояли. Мати пішла від вітчима, отримала квартиру. Бабуся була поруч.
А потім Вітя повернувся з армії. Привіз матері тканину на сукню, Аннушці сережки, а бабусі пухову шаль.
Віть ти ж мою мрію
Знаю, бабо.
І правнуків бабуся няньчила.
Чого ти мене не любиш? питав Андрійко.
Хто казав?
Тоді чому мені на третій поверх бігати не можна?
Краще покажи, як на велосипеді їздиш. Я не вмію.
**Мораль:** Любов це не слова. Це те, як ми дбаємо один про одного навіть у найтяжчі моменти. Родина це те, хто залишиться з тобою, коли всі інші підуть.
