Мам, чому ти тут? здивувалась Оленка, побачивши маму в жіночій консультації.
Ой, Лінка, а у тебе сьогодні теж прийом? Ти ж вчора нічого не сказала соромязко опустила очі Світлана.
Мам, це ж для вагітних. Ти навіщо тут? Оленка провела рукою по округлому животику.
Лінко, я хочу тобі сказати жінка обернулася, підбираючи слова. Взагалі, я теж чекаю дитину.
Світлана народила Оленку, коли їй було вісімнадцять. Батько дівчини не виявляв інтересу, аліменти сплачував копійкові, і то через суд. Але Світлана не залишала душі без дочки. Працювала на двох роботах, вночі шила на замовлення. Подруги качали головами: «Навіщо так переїдати? Молодість зіпсуєш!» Але Світлана не слухала. Хоча б дочка нічого не потребувала. Найсмачніший шоколад, модні куртки, дорогі ляльки усе, що просила Оленка, мама відмовляла собі, а донька ніколи не відчувала себе обділеною.
Оленка звикла до кращого. Не рахувала гроші хотіла, купувала, навіть з класом на море в Одесу встигла поїхати. Коли настала пора вступати, обрала найпрестижніший університет у Київському політехнічному інституті на платний відділ. Світлана навіть не сперечалась.
На третьому курсі Оленка познайомилася з Дмитром. Він був старшим, закінчував навчання. Світлані він одразу сподобався серйозний хлопець, з головою на плечах. Вона раділа: нарешті у доньки буде надійний чоловік, опора. Навіть якщо народить не залишиться одна.
Так і сталося. Оленка завагітніла. Дмитро одразу запропонував руку і серце, вони влаштували розкішне весілля. Пів грошей дали його батьки, іншу половину Світлана, ще й тур у Одесу молодятам подарувала.
Дмитре, підемо прогуляємося, запропонувала Оленка.
Ага, давай. Погода чудова, і нове кафе відкрили поруч. Заходимо, перекусимо, усміхнувся чоловік, погладивши живіт.
Прогулялись у парку, погодували голубів, потім зайшли в кафе. Щойно сіли, Оленка раптом побілела.
Що з тобою? нахмурився Дмитро.
Мама коротко крикнула вона.
Через два столику сиділа Світлана з незнайомим чоловіком.
О, точно! обернувся Дмитро.
Світлана помітила їх, соромязливо усміхнулася.
Підемо привітаємо. Хто це з нею? почав підходити Дмитро.
Не підемо. І не хочу дивитися! різко встала Оленка і вибігла на вулицю.
Дмитро розплатився і наздогнав її. На тротуарі Оленка вже сварилася з мамою:
Хто це такий?! Ти ж забула, що скоро будеш бабусею?
Оленко, ти вже доросла. Я тебе виховала, хіба мені не належить своє життя?
Дмитро тактовно втрутився:
Все нормально, Світлано Вікторівно?
Дімочко, нічого
Пішли! Оленка схопила чоловіка за руку і майже вибігла.
Оленка звикла, що мати належить лише їй. Не допускала думки, що у Світлани може бути чоловік. А вона, правда, усі ці роки ні з ким не зустрічалася боялася, як донька відреагує.
Два роки тому до неї почав ухилятись її начальник, Ігор Васильович. Він давно подобався Світлані, але сама не робила кроку. Коли він виявив інтерес вона зламалася.
Вони почали зустрічатися. Ігор навіть запросив її переїхати до нього. Світлана спочатку відмовлялась, та зрештою погодилась. Як сказати Оленці не знала. І ось така зустріч вийшла невдала.
Потім Світлана дізналася, що вагітна. У сорок трьох пізно, звісно, але про аборт не думала. Ігор ликовав дітей у нього не було, і ось чи то син, чи то дочка.
Після кафе Оленка перестала відповідати на дзвінки. Як справи, розповідав лише Дмитро. А потім нова несподівана зустріч у консультації. Після цього Оленка взагалі перестала спілкуватись. Заблокувала номер, ігнорувала повідомлення.
Про народження онуки Світлана дізналася від зятя.
Дівчинка, 53см, 3200г! радісно повідомив Дмитро.
Вітаю! Чи можемо приїхати? Дуже хочу побачити, майже плачучи прошепотіла Світлана.
Спробую домовитися з Оленкою
Але вона категорично відмовилась. Світлана переживала, хоч сама вже була на шостому місяці, а лікарі забороняли хвилювання.
Через чотири місяці народила дівчинку. Написала Оленці, що у неї тепер є сестра. У відповідь тиша. Лише Дмитро прислав букет і подзвонив.
Йшли роки. Дівчата росли. Оленка і Дмитро назвали доньку Сашею. Світлана з Ігорем Настею, на честь бабусі. Дмитро іноді надсилав фото: «Перший зуб!», «Само вийшла!» Світлана сподівалась, що до першого класу Оленка помякшиться. Але вона трималась стійко хоча, здавалося, ображатись нічого не треба.
На день народження семирічної Саші Світлана подзвонила Дмитру:
Приїдьте до нас з Сашенькою. Дуже чекаємо.
Спробую домовитися
Вечором Дмитро передав запрошення.
Не поїдемо, відрізала Оленка.
Але це ж твоя мати і сестра, намагався її переконати чоловік.
Вона зрадила мене. І цю дівчину не хочу бачити.
Так і жили паралельно. Світлана з Ігорем у котеджі за містом, Оленка з Дмитром у спальному районі. Часом від спільних знайомих Оленка чула про маму: «У лікарню потрапили», «У Насті температура». Десь у глибині душі їй хотілося приїхати, обійняти, як раніше. Але заздрість і гнів брали гору.
Дмитре, треба ще купити Саші бантики і підгузки, говорила Оленка під вечерею.
Встигнемо. Не віриться, що вже сім років пролетіло
Мам, можна не їхати на англійську? вбігла в кухню Саша.
Ні! Ми ж за цю школу квартиру міняли! суворо відповіла Оленка.
Вона, як колись Світлана, намагалася дати донці усе найкраще.
Першого вересня Дмитро взяв відгул, щоб проводити Сашу в перший клас. Їхали далеко, у престижну школу з мовною спрямованістю. Дзвінок, привітання, настанови
1 «А»! оголосила вчителька.
Наш! прошепотіла Оленка, ведучи донечку до групи.
І раптом у натовпі батьків вона побачила маму. Секунда і їхні погляди зустрілися. Оленка не втрималась, кинулася до мами, і сльози, що довго копились, нарешті стекли по її щоках. Світлана обійняла її міцно, як колись у дитинстві, і в той момент усі образи розтанули, наче їх і не було.
