Коли Оксана виходила заміж, їй було двадцять пять. Вона вже не була наївною дівчинкою, що мріяла про принца на білому коні: добре заробляла, мала квартиру, яку їй залишила бабуся, і чітко розуміла, чого хоче від життя.
Вважала, що шлюб це про чесність, підтримку, про «ділимо все навпіл» і, звичайно, про любов. На все життя.
А Андрій був із тих, в кого важко не закохатися. Розумний, спокійний, добре вихований. Завжди тримав слово, не підвищував голосу, не брехав. З ним було безпечно. Навіть занадто.
Вони прожили разом майже вісім років. Народився син, Данило.
І чомусь все почало розвалюватися. Зростаючі рахунки, постійна втома, недомовленості, холод у спілкуванні і, нарешті, тиша.
Вони не зраджували один одному, не сварилися, не влаштовували драм.
Вони просто перестали бути єдиним цілим. Сімєю.
Коли Андрій сказав, що йде, Оксана не заплакала. Просто зітхнула:
Куди?
Він пожав плечима.
Дивно, але образи вона не відчула. Втому так. Порожнечу так. Але не образу. Навіть злості не було. Лише байдужість.
***
Через три місяці Андрій одружився із своєю колегою. Без зайвого галасу, але офіційно.
Оксана здивувалася, але не заважала, не влаштовувала істерик, не нагнітала через аліменти.
І, треба сказати, Андрій виявився порядним чоловіком. Гроші надходили вчасно. Без нагадувань.
Данила відвідував не лише по вихідних: забирав у будні, допомагав із уроками, ходив на шкільні свята, катався з ним у парку на велосипедах.
Оксана це цінувала, тому поводилася гідно, по-дорослому.
Зустрічаючись із Андрієм, говорила спокійно, не сипала претензіями, разом із ним ходила на батьківські збори.
Минали роки.
У неї була робота, подруги, стабільність.
Андрій був щасливий у новому шлюбі.
Данило ріс, не створюючи батькам проблем.
***
Одного вечора він запитав, трохи хвилюючись:
Мам, а можна я трохи поживу у тата? У них є кіт Тато й тітка Катя давно запрошують.
У Оксани стиснулося серце, але вона ніжно всміхнулася, погладила сина по голові й відпустила до батька.
***
Перші дні вони з Данилом листувалися, дзвонили один одному. Він надсилав фото кота, розповідав, що тато готує смачні млинці, а Катя дозволяє грати на планшеті до девятої.
Оксана ставила лайки, писала у відповідь: «Молодець!» і на всяк випадок: «Не забудь почистити зуби».
А потім телефон замовк.
Минуло два дні ні повідомлень, ні дзвінків. Спочатку вона вирішила не втручатися. Мало що: хлопчик захопився, нове місце, нові враження. Але на третій день Оксані стало неспокійно.
Андрій теж не писав. Зазвичай було формальне: «Усе гаразд, він спить», або «Забрав із школи». А тут тиша.
Оксана розуміла, що жодної трагедії в цьому немає. Просто їй бракувало сина.
І їй було боляче.
Не на нього на себе. За те, що в домі порожньо. За те, що вона його відпустила. За те, що тепер чужа жінка варить її синові борщ, каже «на добраніч» і «доброго ранку».
Та й речі він збирав наспіх. Піжаму забув, змінне взуття, улюблену книжку про лицарів.
Ось із цим: піжамою, книжкою та взуттям вона і поїхала.
До них
***
Підійшла до дверей. Зупинилася
Пакет із речами міцно стискала обома руками, ніби він міг стати їй опорою.
Серце божевільно калатало
Нарешті, Оксана зітхнула і подзвонила.
Клацнув замок.
Двері відчинилися.
На порозі стояла жінка трохи старша за Оксану, вища, струнка, з мяким світлим обличчям, ніби підсвіченим ізсередини. Без макіяжу. У просторому сірому светрі. Волосся зібране у недбалий пучок, що вибивалися пасма мяко обрамляли обличчя.
Не красуня.
Не ефектна.
Але тепла. Тиха. Затишна
«І це вона?» із здивуванням подумала Оксана. «Та, з якою Андрій так швидко повязав своє життя?»
Добрий день, промовила жінка тихим, трохи хрипким голосом, Ви Оксана?
Оксана кивнула.
Я принесла синові дещо. Він забув.
Простягнула пакет і раптом відчула, що мимоволі шукає в очах цієї жінки хоча б тінь ніяковості.
Але та дивилася спокійно і впевнено.
«Чому він так швидко одружився з нею? Що в ній такого?» думала Оксана.
Заходьте, Катя розчинила двері й відійшла.
Дякую. Я ненадовго.
Данила немає, вибачливим тоном сказала Катя. Він у бабусі.
Я знаю, кивнула Оксана, і я чесно кажучи, не до нього
Чаю налити?
Якщо можна
Пройшли на кухню. Там усе було дуже просто: світла скатертина, плита, чайник уже гудів, ніби Катя поставила його заздалегідь.
