— Отже, я нарешті отримала диплом! Їду в село, кажуть, там нову школу збудували, діточок місцевих навчатиму, — раділа Оксана. — А дивись, мрії справді з’являються! Я ще змалку хотіла стати вчителькою, як дядько Тарас.
Оксана їхала автобусом до села, де їй належало працювати, і всміхалася, дивлячись у вікно. Згадала дядька Тараса — друга батька. Він колись приїздив у гості, але давно не бачилися. Батько тоді казав, що вони разом служили. А вона, маленька дев’ятирічна дівчинка, просто закохалася в нього.
Побачивши татового друга, Окса відразу подумала:
«Він буде моїм чоловіком!» — і не відходила від нього ні на крок. А він частував її цукерками й великою шоколадкою.
А коли він збирався їхати, підняв її на руки і поцілував у щічку. Тоді вона йому шепнула:
— Дядьку Тарасе, не старійте й не помирайте. Я виросту, і ми одружимося!
Ох, як же він тоді сміявся!
**Нова вчителька**
Старий автобус скрипнув і зупинився. Оксана приїхала в село, де їй належало почати працювати в сільській школі. Вона спитала у діда Ониська, який чомусь стояв на зупинці й виглядав когось, заслонивши долонею очі від сонця.
— Доброго здоров’я, підкажіть, будь ласка, де тут школа?
Дід уважно глянув на неї, але раніше за нього відповів хлопчина років дванадцяти:
— Ось наша школа, на пагорбі! — і показав рукою на нову будівлю вдалині. — Ходіть, я вас проведу!
Дід тільки й встиг пробурчати їм услід:
— Оце Мишко шустрий! Навіть слова не дав сказати. Мабуть, нова вчителька приїхала… Та й дуже молода, чого вона дітей навчить? — І, так нікого й не дочекавшись, поплентався до крамниці.
«Треба бабам новину розповісти — нова вчителька в селі з’явилася…»
А Мишкові дуже сподобалася Оксана Романівна — так вона представилася. Він раптом сказав:
— Так звали няню в Шевченка! Я з книжок знаю.
— Оце так! Начитаний хлопець, — засміялася вона.
До школи Мишко не пішов, а промовив:
— Ну, ось і школа. Добре, я побіг.
— Дякую, Мишку! — почулося йому вслід.
Хлопець був під враженням. Він біг додому, але раптом передумав і завернув до старшого брата в майстерні — поділитися новиною.
— Андрію! Нова вчителька до нас приїхала! Ох і гарна вона… Таких у нас у селі нема! Потім дізнаюся, де її поселять. Оксана Романівна її звуть — як няню у Шевченка! — Засміявся й побіг далі.
Андрій усміхнувся, дивлячись на молодшого брата. Різниця у віці у них велика — майже дев’ять років, але Мишко розумний хлопець, з серйозним поглядом, як у батька. До всього йому діло, і допомагати любить.
Нову вчительку молодших класів Оксану Романівну поселили у пустуючий будиночок неподалік від Мишкового дому. Про це він теж швидко дізнався й навіть встиг братові розповісти. Ввечері сказав:
— Андрію, а її поселили у будинок покійної баби Параски. У неї хвіртка на одній петлі тримається, і паркан місцями розвалився… Треба допомогти.
— Кого «її»? — здивувався брат, вже забувши про вчительку.
— Як кого? Оксану Романівну! Їж швидше, і підемо до неї.
Андрій лише кивнув — знав, що молодший брат не відстане.
**Добрі справи**
Увійшли у двір через хвіртку, яка й справді трималася на одній петлі. Мишко попереду, Андрій із інструментами за ним. На поріг вийшла молода дівчина у рожевій футболці та старих джинсах, з легенькою хустиною на голові.
«І справді гарна! Мишко молодець, тільки в дівчатах розбирається», — подумав Андрій. Не встиг і рота розкрити, як брат сказав:
— Це мій старший брат, Андрій. Ми з ним полагодимо хвіртку й паркан.
— Добре, — відповіла вона і пішла до хати прибирати.
— Ну, Андрію, що я казав? Правда ж гарна?
— Ага, — буркнув той. — Давай уже справу робити.
А справи виявилося небагато. Полагодили хвіртку, прибили дошки на паркані. Андрій пішов додому, а Мишко зайшов до Оксани й весело сказав:
— Ну ось, тепер усе гаразд!
Вона подякувала.
Наступного вечора Андрій сидів на сходах, мати доїла корову, а поруч примостився Мишко.
— Уфф, втомився. Я Оксані Романівні води від Іваненків наносив. У неї в дворі колодязь засмітився. Треба почистити, а то важко їй воду носити. Та й Іваненки скупі, сам знаєш.
Андрій подивився на брата.
— Гаразд, завтра вихідний — займемося. Мишко, я тебе не пізнаю — господарська жилка в тебе прокинулася. Дорослішаєш, чи що?
— А то ж! — гордо відповів брат і штовхнув старшого в плече. — А мама корову доїть? Може, віднесу вчительці молока…
**Знайомив її заочно з усіма**
Наступного дня вони чистили колодязь у дворі Оксани. Вона подякувала, запросила на чай,
