«Виросту і одружуся на ній»
— Ну от, нарешті диплом у кишені! Їду в село, кажуть, там нова школа, місцевих діток навчатиму, — раділа Оксана. — А як же мрії здійснюються! Ще з дитинства хотіла стати вчителькою, як дядько Тарас.
Оксана їхала в автобусі до села, усміхаючись у вікно. Згадала дядька Тараса, батькового друга — він колись у них гостював, та вже років десять не бачились. Батько казав, що вони разом служили. Тоді їй було вісім років, і вона відразу закохалася в дядька.
Побачивши його, маленька Оксанка подумала:
— Він буде моїм чоловіком! — І не відходила від нього ані на крок. А він частував її цукерками та великою шоколадкою.
А коли він від’їжджав, підняв її на руки, поцілував у щічку, а вона йому прошепотіла:
— Дядьку Тарасе, не старійте й не вмирайте, я виросту, і ми одружимося! — Ох, і сміявся ж він тоді…
**Нова вчителька**
Старенький автобус скрипнув і зупинився. Оксана приїхала в село, де її чекала робота в сільській школі. Біля зупинки стояв дідусь Прокіп, ніби когось виглядав, приклавши руку до лоба. Сонце пекло, а після автобуса ще не вляглася курява.
— Добридень, підкажіть, будь ласка, де тут школа?
Дідусь оглянув її, але раніше за нього відреагував хлопчина років дванадцяти:
— Он наша школа, на горбку! — і показав рукою на нову будівлю вдалині. — Я вас проведу!
Дідусь лише буркнув:
— От же ж Миколка, швидкий як вітер! Мабуть, нова вчителька приїхала… Така молода — чого вона навчить наших дітей? — І, так нікого й не зустрівши, поплентався до крамниці. — Піду бабам новину розповім…
А Миколці дуже сподобалася Оксана Петрівна — так вона представилася. Він раптом вигукнув:
— Так само звали няню в Пушкіна! Я з книжок знаю!
— Ого, який ерудований! — засміялася вона.
До школи Миколка не пішов, тільки сказав:
— Ну от і школа. Та я вже побіг!
— Дякую, Миколо! — лунало йому вслід.
Хлопчик був під враженням. Він ходив бігти додому, але передумав і завернув до старшого брата в майстерню.
— Андрію! Нова вчителька до нас приїхала! Ох, яка гарна! Таких у нас у селі нема! Потім дізнаюся, де її поселять. Оксана Петрівна — як няня в Пушкіна! — засміявся він і побіг далі.
Андрій усміхнувся. Різниця у віці у них велика — майже десять років, але Миколка — кмітливий хлопець з серйозним поглядом, як у батька. До всього йому діло, і всім допомагає.
Нову вчительку поселили у пустуючий будиночок неподалік від їхнього дому. Про це Миколка дізнався швидко й одразу повідомив братові:
— Андрію, її поселили у будинок покійної баби Параски! — У неї хвіртка на одній петлі, і паркан хвилюється… Треба допомогти…
— Кого «її»? — здивувався брат, вже забувши про вчительку.
— Як «кого»? Оксану Петрівну! Їж швидше, і підемо до неї!
Андрій мовчки кивнув — знав, що молодший брат не відстане.
**Добрі справи**
Увійшли у двері через хвіртку, яка й справді трималася на одній петлі. Миколка попереду, Андрій із інструментами позаду. На ґанок вийшла молода дівчина у рожевій футболці та старих джинсах, з легкою хусткою на голові, а світле волосся розсипалося по плечах.
— І справді гарна! Миколка молодець — тільки в дівчатах тямить, — подумав Андрій, але не встиг і рота роззявити, як брат сказав:
— Це мій старший брат, Андрій. Ми з ним полагодимо хвіртку й паркан.
— Добре, — відповіла вона і пішла в будинок прибирати.
— Ну, Андрію, що я казав? Красуня?
— Ага, — буркнув той, — давай уже робити, що прийшли.
Справи виявилося небагато: полагодили хвіртку, прибили паркан. Андрій пішов додому, а Миколка зайшов до Оксани й весело повідомив:
— Ну от, тепер усе гаразд! — Вона подякувала.
Наступного вечора Андрій сидів на ґанку, мати доїла корову, а поруч присіл Миколка.
— Уфф, втомився! Я приніс Оксані Петрівні води від Гнатків. У неї колодязь засмітився. Треба прочистити, бо важко їй воду носити, та й Гнатки скупі, сам знаєш.
Андрій глянув на брата:
— Гаразд, завтра вихідний — займемося. Миколо, я тебе не пізнаю — господарська жилка прокинулася? Дорослішаєш?
— А то ж! — гордо відповів брат і штовхнув його в плече. — А мама корову доїть? Може, віднесемо вчительці молока?
**Знайомство з усіма заочно**
Наступного дня вони чистили колодязь у дворі Оксани. Вона подякувала, запросила на чай, але вони відмовились і пішли додому.
Почався навчальний рік. Миколка бачив Оксану Петрівну в школі, розпитував, чи не треба допомоги. Навіть приходив до неї додому, частував пиріжками — мати посилала. Вона теж була доброї душ
