З ранку Оксана метушилася на кухні. То доставала деко, то нарізала овочі, то ставила у пічку пиріг, то перемішувала салати. Усе йшло за чітким планом, і навіть не заважав її підліток-син Данило, який з подивом спостерігав за матір’ю.
— Мам, у нас що, гості будуть? — насупився він, зазираючи у миску із закусками.
— Будуть, сину, — з загадковою усмішкою відповіла Оксана. — Але спершу вмийся! Тоді, може, і пиріг отримаєш. Не балій!
Вона ніжно відвела його руку від тарілки з колбасою, вбралася у найкращу сукню, акуратно розчесала коси, підвела вії та нафарбувала губи. Данило дивився на неї, наче бачив уперше.
Задзвонив дзвінок.
— Відчини, будь ласка, — сказала Оксана, намагаючись говорити спокійно.
Данило підійшов до дверей і, відчинивши, завмер у німому подиві: на порозі стояв чоловік — високий, у чистому пальті, з букетом гербер і коробкою шоколадок.
Так у їхній дім увійшов Олег…
Оксана вперше побачила його в морозний ранок. Вона тремтіла на зупинці, коли поруч зупинився дорогий автомобіль і стисло подав сигнал. Люди на зупинці переглянулися, але водій явно кликав її. Вона підійшла. За кермом сидів колега — Олег із відділу постачання.
— Сідайте. Автобус ще не скоро, а ви вже вся замерзла, — сказав він із легкою усмішкою.
Вона сіла. У салоні було тепло, затишно і тихо. Без вітру. Без людей.
— Дякую.
— Нема за що. Щодня тут їжджу. Дивно, що раніше вас не бачив.
— Я зазвичай виходжу раніше, сьогодні просто затрималася.
Так усе й почалося.
Він давно помічав її у бухгалтерії. Тиха, скромна, чемна. Не фліртує, не пліткує. Нагадувала йому Наталку — колишню дружину. Та теж спочатку була тихою. А потім… потім були весілля, вагітність, донька — і все змінилося. Докори, незадоволення, вічні порівняння: «Людка купила новий телефон», «Олена летить на Мальдіви»…
Олег працював, тягнув іпотеку, намагався. А потім одного разу побачив дружину, що виходила з чужого авто, сміялася і була щасливою. І все зрозумів. Зібрав речі. Пішов.
Обмін квартири пройшов не на його користь — йому дісталася крихітна однушка на околиці. Ремонт робив сам. Серце боліло від туги, але руки працювали.
З донькою Софійкою бачився рідко, по вихідних. Вона обіймала його з відчаєм і ніжністю, а він тримався заради неї. Жінки більше не було. Лиш тиша.
І раптом — Оксана.
Він став підвозити її щодня. Потім запросив у кіно. Потім — просто на прогулянку. Вона була стримана, але тепла. І одного разу її подруга сказала:
— Ти чого? Чоловік нормальний, надійний. Раптом якась молоденька відведе?
Оксана усміхнулася, але задумалася.
Ранком вона знову метушилася на кухні. Усе має бути ідеально.
— Мамо, точно хтось прийде? — знову запитав Данило.
— В обід, — м’яко повторила вона. — Не лізь у салати.
Коли Олег прийшов із букетом і шоколадками, Данило замкнувся. За столом відповідав стримано, потім взагалі пішов у свою кімнату.
— Не сподобався я йому, — сказав Олег, збираючись.
— Він просто ревнує. Все життя ми були удвох. Він розгублений, йому потрібен час.
Ввечері Оксана зайшла до сина.
— Данилку, ти виростеш, у тебе з’явиться дівчина. Що, якщо вона мені не сподобається? Мені теж так демонструвати? Ти для мене найважливіший чоловік. Але якщо ти проти — я не буду з ним.
Він не відповів. Лиш міцніше стиснув мишу й продовжив дивитися в екран.
Олег не здавався. Він знав, у якій школі вчиться Данило. Під’їхав. Чекав.
— Що? — невдоволено спитав підліток, підійшовши до авто.
— Просто хочу поговорити. Сідай.
Той сів, із скептицизмом оглянувши стару «дев’ятку».
— Машина так собі. Чого, на нормальну не заробили?
— На квартиру заробив. В іпотеку. Дружина пішла — хотіла більшого. А твоя мама… вона зовсім інша. Мені з нею спокійно.
— Тобто ви до нас не жити хочете? — усміхнувся Данило.
— Ні. У мене своя квартира. Просто хочу бути поруч. Але лише якщо ти не проти.
Вони сиділи мовчки.
— Ви персне їй подаруєте? — несподівано спитав Данило.
— Так.
— Тільки не даруйте їй троянд. Вона любить гербери. І перстень нехай буде тонкий. Без яскравих каменів.
Через два дні, у суботу, у двері знову подзвонили. На порозі стояв Олег із герберами та маленькою коробочкою.
— Ти мене уникаєш. А я вже не можу так, — сказав він, простягаючи квіти.
— Привіт, — відгукнувся Данило, з’являючись у дверях. — Ви просили мою маму заміж?
Олег мовчки відкрив коробочку. Там був тоненький перстень, скромний, але витончений.
Оксана подивилася на нього, потім на сина.
— Я не проти, — сказав Данило. — А ти, ма— Так, якщо ви не будете сваритися з мамою і не будете забороняти мені грати в комп’ютер, то я теж не проти, — з хитрою усмішкою додав Данило, і в їхній маленькій родині нарешті запанував справжній мир.
