«Коли ж ти нарешті зникнеш назавжди?» прошепотіла моя невістка біля моєї ліжка в лікарні, не знаючи, що я все чую, а диктофон все записує.
«Коли ж ти зникнеш?» повторила вона.
Її подих був теплим і пахнув дешевою кавою. Вона думала, що я без свідомості, просто тіло, наповнене ліками.
Але я не спала. Лежала під тонкою лікарняною ковдрою, і кожен мій нерв був напружений, як струна.
У долоні, схований від сторонніх очей, лежав маленький холодний прямокутник диктофона. Кнопка зап
