Ранкове сонце травня заливало світлом нотаріальну контору. Кондиціонер тихо гув на підвіконні, а в залі очікування пахло кавою. Звичайний день, коли вирішуються незвичайні справи.
«Мама знає, що робить», сказала Ярина, ховаючи копії документів у сумку. «Про всяк випадок.»
Це було рік тому задовго до того, як Дмитро почав затримуватися на роботі. До появи незнайомих парфумів на його сорочках. До дивних вечірніх дзвінків.
Ярина не була наївною. Вона виросла в родині юристів, де з дитинства її вчили думати на два кроки вперед. Квартиру купили на її гроші спадщину від бабусі. Дмитро тоді лише починав карєру і підписав кредит на авто.
«Кохана, переоформи квартиру на мене», довго казала мати. «Не через розлучення просто як страховку. Хто знає, що буде.»
І Ярина погодилась. Ніяких скандалів, ніяких пояснень чоловікові. Вона просто подарувала квартиру матері. На папері чиста угода. На ділі план «Б».
Задзвонив телефон повідомлення від Дмитра: «Сьогодні запізнюсь. Важлива зустріч.»
Ярина гірко посміхнулась. Важлива зустріч. Як і вчора. І позавчора. Вона відкрила фото, яке надіслав приватний детектив: Дмитро і якась блондинка заходять у ресторан. Його рука на її талії, щасливі посмішки.
«Бажаєте кави?» запропонувала секретарка.
«Дякую, не хочеться», відповіла Ярина, піднімаючись. «Все готове?»
«Так, за годину документи будуть.»
Ярина вийшла на вулицю. Травень був теплим бузок уже відцвіт, але в повітрі ще стояв його аромат. Вони з Дмитром познайомилися в травні шість років тому. Він тоді здавався таким надійним, таким вірним. Вона йому вірила
Телефон дзвонив знову: «Кохана, вибач, сьогодні дуже пізно. Не чекай.»
«Добре», відписала вона. «Я теж запізнюсь. Потрібно дещо вирішити.»
У кафе було тихо післяобідній затишок. Ярина вибрала столик біля вікна і дістала папку з документами. Це було їхнє з мамою улюблене місце затишне, з випічкою, як у дитинстві.
«Все є?» запитала мати, сідаючи навпроти і знімаючи легку куртку. «Давай подивимось.»
Олена Сергіївна, якій у пятдесят пять виглядало на сорок, була відомим сімейним адвокатом. Вона бачила сотні розлучень і знала всі підводні камені.
«Ось виписка з банку», Ярина розклала папери. «Він зняв майже всі гроші з нашого спільного рахунку. Вчора.»
«Готується», кивнула мати. «А це що?»
«Детектив надіслав. Останні три місяці ресторани, готель, ювелірний магазин»
«Ювелірний?» мама підняла брову. «Тобі щось дарував останнім часом?»
«Ні», гірко посміхнулась Ярина. «Але його нова подруга носить браслет Cartier той самий, який я бачила у виписках.»
Офіціантка принесла улюблений лавандовий чай. Ярина машинально поклала два кусочки цукру як завжди.
«Гаразд, отже», мати дістала планер. «Квартира офіційно в моїй власності вже рік. Чисто, законно. Спільних кредитів немає. Його авто нехай залишає. Але з рахунками доведеться попрацювати.»
«Мамо, мені не потрібні гроші.»
«Потрібні», суворо подивилась на доньку Олена Сергіївна. «Це не просто гроші це твої роки. Ти працювала, збирала. А він»
«Я знаю», Ярина стиснула чашку. «Вчора він розмовляв із адвокатом. Я підслухала. Про поділ майна, про квартиру»
«Нехай говорить», усміхнулась мати. «Він не знає про договір дарування, так?»
«Ні. Думає, що може претендувати на половину, або хоча б на частку.»
«Ти впевнена? Щодо розлучення?»
Ярина подивилась у вікно. Молода пара йшла вулицею такі молоді, тримаючись за руки. Як колись вони з Дмитром.
«Памятаєш, як ти вчила мене водіїти?» раптом змінила тему Ярина. «Ти казала: дивись не тільки вперед, а й у дзеркала. Небезпека може бути там.»
«Памятаю», мати покрила її руку своєю. «І що ти бачиш у дзеркалах зараз?»
«Брехню. Зраду. Подвійне життя», Ярина дістала телефон і відкрила галерею. «Дивись. Це тиждень тому у ресторані «Небо». А це три дні тому у кіно. А це»
«Досить», мати ніжно закрила телефон. «Я зрозуміла. Коли?»
«Сьогодні. Він прийде пізно, після зустрічі з нею. Я все підготувала.»
«Документи?»
«У сейфі в твоєму офісі. Речі зібрала. Решту заберу пізніше.»
Задзвонив телефон повідомлення від Дмитра: «Купити щось на вечерю?»
«Не треба», набрала Ярина. «У нас серйозна розмова.»
Ярина повернулась додому о сьомій. У квартирі пахло свіжістю вранці вона відчинила вікна, змінила штори, переставила вази. Остаточне прибирання в цьому будинку.
На столі їхнє весільне фото. Тоді вона була в простій білій сукні, він у сірому костюмі. Ніякої розкоші, лише близькі. «Весілля не головне, а життя після
