Любов до книжок і не тільки…
Оля вимкнула газ під сковорідкою й глянула на годинник. До приходу чоловіка лишалася трохи більше години. Вона пішла до кімнати, сіла у затишне крісло і взяла зі столу книжку. І весь світ навколо перестав існувати. Очуняла лише тоді, коли у дверному замку двічі повернувся ключ. Оля поклала книжку й пішла на кухню підігрівати вечерю.
— Як справи на роботі? — запитала вона, ставлячи перед чоловіком тарілку.
— Нічого цікавого, — неохоче буркнув Андрій. — Давай спокійно поїм.
Останнім часом він ходив похмурий, слова з нього не витягнеш. Якщо в нього неприємності, вона тут ні до чого. Або… Далі було так страшно й болісно думати, що Оля встала з-за столу й пішла до кімнати, сіла у своє улюблене крісло, поклавши книжку на коліна.
Щось змінилося, пішло шкереберть. Що б вона не зробила, що б не сказала — усе дратувало Андрія. Він наче через силу змушував себе розмовляти з нею. Оля почувалася винуватою, непотрібною й самотньою. Усі спроби поговорити з чоловіком закінчувалися нічим. То він стомився, то прийшов пізно й одразу ліг спати, то по телевізору йшов футбол. Оля заплуталася в здогадах, накручувала себе, чекала.
— Я в душ, — промовив Андрій за її спиною.
Незабаром донісся шум води. Оля встала й пішла на кухню, затримавшись на мить біля столу. Телефон чоловіка вібрував від дзвінка.
Вона прибрала зі столу брудну тарілку й чашку з недопитим чаєм. Помивши посуд, повернулася до кімнати, ввімкнула торшер і взяла книжку в руки.
— Що читаєш? — пролунав біля самого вуха тихий голос Андрія. Його подих лоскотав шию. Оля здригнулася. — Цікаво?
Вона захлопнула книжку й трохи подалася вперед, мимоволі випрямивши спину.
— Не ховай. Я й так знаю. Черговий жіночий роман. Хочеш, вгадаю, що там написано в цьому низькопробному творі? Він — сволота, зраджує їй, а вона — янгол, кохає його, страждає й усе пробачає. Двоє дітей, піти нікуди. Від переживань вона починає хворіти й незабаром помирає. Чоловік приводить додому коханку.
Стосунки з дітьми у неї не складаються. Бла-бла-бла. Діти виростають і мстяться батькові. Мати помщена, а батько — зруйнований. Мораль цієї казки — добро перемагає, справедливість торжествує. Чого мовчиш? Не вгадав? Ну, тоді інший варіант. — Андрій на мить задумався.
— Він кидає дружину й дітей, йде до коханки, але муки сумління не дають йому жити спокійно, і він повертається. Вона пробачає, бо кохає. Ні, це занадто нудно. Краще…
— Годі! — перебила чоловіка Оля.
— Краще ось так, — не звертаючи уваги на її прохання, продовжив Андрій. — У колишню дружину закохується багатий, але не молодий бізнесмен. Йому якраз потрібна дружина, з якою можна економити на прислузі. Через рік він благополучно відходить у вічність. Вдові дістаються маєток і бізнес чоловіка.
А в цей час колишнього чоловіка наздоганяє справедливе покарання — коханка розорює його й викидає на вулицю. Він випадково впізнає в багатій бізнеследі на крутій тачці свою колишню дружину. Гризучи лікті, він оббиває поріг її дому й благає про прощення. Зі співчуття вона бере його на роботу особистим водієм. Так цікавіше, правда? Справедливість перемагає, а обдурені чоловіками читачки тішаться.
Перестань витрачати час на цю маячню. Це вигаданий світ, у житті все інакше. Читай класику. Вона на всі часи. — Чоловік раптом узяв із колін Олі книжку й шпурнув її в кут. — А ця годиться тільки на макулатуру. З тобою скоро буде не про що поговорити.
Оля встала й підняла з підлоги книжку, розгладила пом’яті сторінки.
— Ти й так зі мною не розмовляєш. За що? Що я наробила? Чому ти постійно намагаєшся мене вчити, переробити? Мені, може, теж у тобі багато чого не подобається.
— О, це вже цікаво. І що ж тобі не подобається? — з удаваною цікавістю запитав Андрій, схиливши голову набік. — Давай, поділися. Чекаю з нетерпінням.
Оля набрала повні легені повітря.
— Ти завжди залишаєш після себе у ванній калюжі на підлозі. Так і посковзнутися можна, ногу зламати. Я спеціально поставила швабру, щоб можна було витерти. Ти хоч раз прибрав за собою? Ніколи не миєш посуд після їжі. Хоча б у мийку склав. Шкарпетки залишаєш біля дивану. Важко віднести до ванни? Багато чого мені в тобі не подобається. Але ж я не тикаю тебе, як кошеня. Продовжувати? — з відчайдушним запалом запитала Оля.
— Валяй, — ласкаво дозволив Андрій. Його явно цікавила ця розмова.
— Ми ходимо завжди туди, куди хочеш ти, робимо те, що хочеш ти. Мою думку тебе не цікавить.А потім вони разом пішли до книгарні — купувати нову кришку для шафи, щоб замінити ту, що розбив Андрій у своїй гарячій сварці, а заодно й новий роман — тепер уже для двох.
