Марія тихо доглядала самотню бабусю. Але все село ахнуло, коли оголосили заповіт
Все почалося з офіційного конверта, який листоноша вручив Марії з незвичною уважністю. Усередині, на бланку з гербом, нотаріус Олег Миколайович сухо повідомляв їй про необхідність зявитися для оголошення заповіту покійної Шевченко Ганни Іванівни.
Марія перечитала листа кілька разів. Заповіт? Ганна Іванівна ніколи про нього не згадувала. Цей виклик лякав, порушуючи тишу смутку, що ще жив у її серці.
Тепер вона сиділа у задушливому кабінеті, де пахло старими паперами й чужими парфумами. Вона вмостилася на краєчку стільця, неначе хотіла зникнути. Єдина чужа серед родичів.
Ну що, скоро почнемо? голосно прошепотіла огрядна жінка у яскравій сукні, блиснувши золотими сережками.
Це була Оксана Петрівна, далека родичка, яку Марія бачила за останні десять років лише двічі і то коли та зявлялася з проханням позичити грошей.
Вона кинула на Марію зневажливий погляд.
А ти чого тут, дівчино? Ганні Іванівні вже не допоможеш.
Марія здригнулася й мовчала, лише міцніше стиснула ручку своєї вицвітлої торби. Нотаріус, діловий чоловік у окулярах, клекотнув, замовляючи тишу.
Отже, шановні, почнемо.
Оксана Петрівна нетерпляче підвела брови.
Та що там оголошувати, Олеже Миколайовичу? Старий будиночок та килими. Ми й так усі свої
Нотаріус строго глянув на неї й почав читати монотонним голосом. Марія слухала напівслухаючи, згадуючи останні дні Ганни Іванівни. Тихі вечори, розмови про книжки, її суху, але теплу долоню
загальна сума коштів на банківському рахунку становить пятьсот тисяч гривень, оголосив нотаріус.
Повисла мертва тиша.
Оксана Петрівна повільно повернула голову.
Скільки?!
Пятьсот тисяч, повторив нотаріус. Заповіт складений і завірений рік тому.
Родичі зашепотіли, немов розбурханий вулик. Всі погляди впялися в Марію.
Вона сиділа бліда, не розуміючи. Пятьсот тисяч?
Нотаріус продовжив.
«Все моє майно, включаючи кошти, я, Шевченко Ганна Іванівна, заповідаю Іванченко Марії Василівні»
Що?! скрикнула Оксана.
Нотаріус холодно подивився на неї.
у подяку за десять років безкорисливої турботи, яку вона дарувала мені, тоді як моя родина забувала про мене роками.
Марія підняла голову, зустрівши звірячий погляд Оксани.
Так ось чого ти лізла до неї, гадюка! прошипіла та. Обдурила стару!
Марія вийшла з кабінету, немов у тумані. Але родичі висипали слідом, оточивши її на вулиці.
Постривай, Іванченко! Оксана вхопила її за руку. Ти думала, так просто підеш?
Я я нічого не знала, прошепотіла Марія.
Не знала, але десять років горщики виносила! хмикнув якийсь чоловік.
Мені не потрібні ці гроші, сказала вона.
Ах, не потрібні! Оксана скривила обличчя. Це наші гроші, по крові. А ти ніхто. Ми тебе знищимо.
Наступні дні перетворилися на пекло. Телефон дзвонив безперервно.
Марійко, давай по-хорошому, бурмотів чоловік Оксани. Віддай половину, і ми відчепимось.
А потім дзвонила сама Оксана.
Ти вкрала майбутнє моїх дітей!
Люди почали відвертатися. Сусіди перешіптувалися.
Одного вечора до Марії прийшла Оксана.
Важко тобі, я бачу, сказала вона з фальшивим співчуттям. Відмовся від заповіту. Добровільно.
Після її відходу Марія довго сиділа у тиші. Відмовитися? Але це означало зрадити Ганну Іванівну.
Наступного дня вона пішла до будинку старої. Двері були відчинені. Всередині хаос. Книжки порвані, фотографії знищені. Вони шукали гроші, але знищили все, що було дороге.
Марія підняла уламок фарфорового янгола свій давній подарунок. Раптом страх зник. Вона відчула гнів.
Вона знайшла книжку Шевченка. Між сторінками флешку й записку.
«Марійко, якщо ти читаєш це, значить, вони показали своє справжнє обличчя. Не бійся. У мене є записи їхніх дзвінків. Борись».
Марія подзвонила Оксані.
Оксано Петрівно, я вирішила. Ви зробили помилку. Тепер я подаю до суду.
Той розмова була останньою.
Адвокат Марії, Андрій Володимирович, був непохитним. Він викрив спроби Оксани визнати Ганну Іванівну божевільною ще за життя.
Суд відбувся швидко. Оксана програла.
Минуло пять років.
Будинок Ганни Іванівни став центром благодійного фонду. Марія керувала ним твердою рукою.
Одного разу прийшов лист. Від Оксани. Вона писала про зруйноване життя.
Марія не відповіла. Але переказала гроші, щоб закрити борги її сина.
Не через
