Оксана тихо доглядала самотню стару сусідку. Але все місто ахнуло, коли оголосили заповіт
Все почалося з офіційного листа на щільному папері, який поштар вручив Оксані з незвичною урочистістю.
Всередині, на гербовому бланку, нотаріус Богдан Михайлович сухою канцелярською мовою повідомляв їй про необхідність зявитися для оголошення заповіту покійної Лисенко Марії Іванівни.
Оксана перечитала листа кілька разів. Заповіт? Марія ніколи про нього не згадувала. Цей офіційний виклик лякав і видавався недоречним, порушуючи тишу жалоби, яка ще жила в її серці.
І ось тепер вона сиділа у тісному, задушливому кабінеті, що пахнув запиленими паперами й чужими різкими парфумами. Вона вмостилася на краєчку стільця, немов намагаючись стати непомітною. Одна-єдина чужа серед роді.
Ну що, скоро він почне? голосно прошепотіла огрядна жінка в яскравому костюмі, блиснувши золотими перснями.
Це була Тетяна Петрівна, далека родичка, яку Оксана бачила за останні десять років лише двічі і щоразу на порозі Марії Іванівни з якоюсь корисливою проханням.
Вона кинула на Оксану зневажливий погляд, криво посміхнувшись.
А ти чого прийшла, голубко? Марії Іванівні вже не потрібна твоя допомога.
Оксана здригнулася й нічого не відповіла, лише міцніше стиснула ручки своєї старенької торбинки. Нотаріус, стриманий чоловік у окулярах, покашляв, закликаючи до порядку.
Ось і добре, шановні, почнемо.
Тетяна Петрівна театрально поправила зачіску.
Та що там оголошувати, Богдане Михайловичу. Старий будиночок та вишиванки. Ми й так тут усі свої
Нотаріус суворо глянув на неї й почав читати монотонним голосом. Оксана слухала, перебираючи в памяті останні дні Марії Іванівни. Тихі вечори, розмови про книги, її сухі, теплі пальці в її долоні
загальна сума активів на рахунку покійної становить пятсот тисяч гривень, беземоційно оголосив нотаріус.
Повисла мертва тиша. Навіть шелест паперів у руках Богдана Михайловича лунав оглушливо.
Тетяна Петрівна повільно повернула голову, її обличчя раптом зблідло.
Скільки?!
Пятсот тисяч, повторив він. Заповіт складено рік тому. У повному розумі.
Родичі заворушилися, немби розбурханий вулик. Вони переглядалися, їхні очі блищали жадібністю. І раптом усі погляди впілися в Оксану.
Вона сиділа бліда, нічого не розуміючи. Пятсот тисяч?..
Нотаріус продовжив:
«Все моє майно, включаючи грошові кошти, я заповідаю Павленко Оксані Дмитрівні»
Що?! вигукнула Тетяна.
Богдан Михайлович підняв погляд.
у подяку за роки безкорисливої турботи, людського тепла й підтримки, яких не отримувала від рідних».
Оксана підняла очі й зустрілася з вовчим поглядом Тетяни.
Так ось чого ти до неї лізла, гадино, прошипіла та, і в її голосі клекотіла ненависть. Обдурила стару! Шахрайка!
Оксана застигла. Справа була не в грошах, що звалилися на неї немов снігова лавина. Справа була в тому, що її тихий, скромний світ, де вона просто допомагала людині, щойно розколовся.
Вона вийшла з контори, немби в тумані. Але родичі висипали слідом, оточивши її на вулиці.
Постривай-но, Павленко, Тетяна вчепилася їй у руку. Ти думала, так просто підеш?
Я я нічого не знала, прошепотіла Оксана.
Не знала вона! скривився якийсь дядько. Роки горщики виносила й не знала!
Мені не потрібні ці гроші, тихо сказала вона.
Ах, не потрібні! перекричала Тетяна. Це наші гроші, по крові. А ти ніхто. Ми подамо до суду. Доведемо, що ти її обдурила!
Оксана мовчки звільнила руку й пішла.
Наступні дні перетворилися на кошмар. Телефон не втихав.
Оксанко, давай по-доброму, бурмотів чоловік Тетяни. Віддай половину, і ми відчепимося.
А потім дзвонила сама Тетяна, кричала, що Оксана вкрала майбутнє її дітей. Вона розповідала всім, що Оксана шахрайка.
Одного вечора Тетяна прийшла до неї додому.
Важко тобі, я бачу, прикинулася доброю. Віддай гроші. Нам вони потрібніші.
Марія Іванівна сама так вирішила, відповіла Оксана.
Тетяна скинула маску.
Ми знищимо тебе в суді!
Після її відходу Оксана пішла до будинку Марії Іванівни. Двері були зламані. Все всередині було перевернуто догори дриґом. Книжки розірвані, фотоальбоми знищені.
На полиці лежав єдиний цілий том «Кобзар». Оксана відкрила його. Всередині була флешка й лист:
«Оксанко, якщо ти читаєш це, значить, вони показали своє справжнє обличчя. Не бійся. На флешці дока
