Ліні попередували важку розмову. Коло вікна відблискав відблиски лампочок проїжджаючих автомобілів, ходьба спішно щабалила за справами, а Ігор залишився один на один зі своїми думками. Протягом останніх днів він відчував себе особливо приголомшеним, хоча зовнішність нічого не виявляла його стану.
Він думав про Лину. Іх стосунки тривали кілька років, і здавалося, все йде чудово. Він зробляв усе можливе, щоб вона була щасливою: купляв нові сукні, влаштовував романтичні вечори, намагався бути приквапливим і розумним. Але останні місяці він помітив, що щось змінилося. Ліна ставала відстороненою, часто захоплювалась внутрішніми думками, а їх розмови стають короткими й рідкісними.
Ігор намагався зрозуміти, що сталося. Можливо, він зробив щось не так? Або просто вона втомилася від його надмірної опіки? Відповіді були як завдавив, і це зводило його в умінні.
От що як вони зустрілися. Це було під час різдвяних свят, де Ігор часто відпочивав. Ліна відразу звернула на себе його увагу своєю красою й впевненістю. Вона була не такою, як інші жінки, яких він зустрічав. У Ліни був свій погляд на життя, свої інтереси, хобі. Ігор почув, що хоче її краще знати, і не довго замислюмся, вони рушили в реальне світло.
Спочатку все було чудово. Вони проводили багато часу разом, щукали улюблені кафе, відвідували місцеві ярмарки. Ігор насолоджувався кожним моментом, проведеним з Ліною, й вірив, що їхні стосунки розвиваються правильно. Але поступово він помітив зміни в її поведінці. Вона ставала менш радісною, рідко відповідала на його дзвінки й повідомлення. Іноді він чинив собі думку, що вона просто терпить його наявність.
Це відчуття було приємним, але Ігор намагався приховати власні емоції. Він продовжував робити все можливе, щоб повернути минуле відчуття. Але кожного разу, коли він намагався обговорити стосунки з Ліною, вона ухилялася, приписуючи зайнятість або втому.
Сьогоднішній день був особливо важким. Ліна знову пішла на зустріч із подругами, лишивши його одного. Ігор зрозумів, що це нормально — кожному потрібно особисте простір. Але його серце стискалося від болю. Він відчував, що втрачає її, але не знав, як зупинити процес.
Ці думки страждали його, але не було змоги змінити ситуацію. Він любив Ліну й хотів, щоб вона була щасливою, але розумів, що зусилля можуть бути напропаст. У всередині душі він сподівався, що якось вона відкриє йому свій серце і розповість, що сьогодні. Але поки що він міг лише чекати і сподіватися на краще.
Ліна сиділа вже у кав\’ярні поблизу вулиці Сагайдачного, поки їй шумів вечірній ритм міста. Вона була одна, хоча могла б зараз бути поруч із Ігорм — бойфрендом, який, на перший погляд, ідеально пас на неї. Красивий, розумний, розумний… У принципі, мрія для будь-якої дівчини. Але, незнаючи чому, вона чула себе сумною.
Розпочала все кілька років тому, коли Ліна вперше зустріла Ігора. Вони познайомилися під час гуку на Різдвою, куди вона пішла разом із друзями. Ігор негайно привернув її увагу своєю впевненістю й харизмом. Він затягався кількістю слів, вмів підтримати розмову на будь-яку тему і виглядав цілком бездоганним. І сам факт, що такий чоловік звернув на неї увагу, підвищував довіру Ліни.
Вона пригадувала день, коли їх очі зустрілися крізь гуртожитель, який ввійшов через двері. Тоді вона мислила, що любов — це невеличка, яскрава й страстна. Але з Ігором усе пішло інакше. Їх стосунки розвивалися повільно, методично, майже раціонально. По тривалості вони почали проводити більше часу разом, а не довго — стали парою. Ігор оберігав її увагою, дарував подарунки, запропонував спільні поїздки. Все йшло по плану, але всередині вона відчувала дивну порожнечу.
Йої увага подобала його ввічливому ставленню, допомогу в рішеннях, підтримку в важкі моменти. Здавалося, що між ними є взаєморозуміння й увага. Саме ці якості Ліна вважала основою міцних стосунків. Любов? Ну, вона зразу прийде з часом, правда?
Але час пішов, а відчуття так і не з’явився. Всередині росло дратівливість. Кожен жест Ігора, кожне його слово усе здавалося не дуже чесним. А ще страшніше — вона з почуття почала порівнювати його з іншою людиною, якого, здавалось би, всього не мало спільного.
Микола. Друг дитинства, іноді дивовижно неправильний, звично хитається у забавних ситуаціях. Ліна вважала його просто другом, до якого можна довірити секрети і попросити пораду. Але саме він, виявляється, часто заваджав її мислям. Гадалася їхні довгі розмови до ранку, сміх зі смішок, підтримка в тяжких моментах. Ліна розуміла, що Микола любив її всю життя, але завжди вважала це не важливим. Бог же він був просто другом, не так?
Прагнучи зрозуміти себе, Ліна пригадувала минулі дні. Ігор став їй невитримним. Його звичка постійно допомогти їй, яку раніше вона приймала як опік, тепер здавалася підозрілою. Желання робити що-небудь з її вподобами перетворилося в тиск.
Вона знала, що треба поговорити з Ігором. Пояснити, що їхні стосунки сочують дно. Але думка про те, що признатися власні відчуття щодо іншої людини, змушувала відчути себе порожньою. Як же могло відбутися такий промах у житті? Як могло відбути втрачені справжні відчуття, які були від неї на відстані?
У цей момент Ліна почула, як сльози почали бігти по щоках. Вона витерла їх рукою, намагаючись не приверати увагу оточуючих. Ліна ненавиділа себе за свою слабість, за те, що дозволила засісти у власних емоціях. Але, не залежно від цього, вона зрозуміла, що має знайти силу змінити ситуацію. Проспізнаний і тривалий, але потрібно.
Ліна піднялася із стільця і крокнув до виходу. Їй предстояв важкий діалог з Ігором, і вона зрозуміла, що після цього її життя в майбутньому зміниться назавжди. Але, можливо, це стане першим кроком до справжнього щастя, яке вона так довго не помічала себе біля.
