Іди геть, ти все зіпсувала! крикнула Ярина і шпурнула капці у коридор.
Ганна Іванівна підняла з підлоги свої старі домашні капці і повільно натягнула їх. Руки тремтіли від образи. За шістдесят пять років життя її ніхто не виганяв із власного дому. А тут невістка, яку вона прийняла як рідну, кричить на неї й вимагає йти геть.
Яринко, та що сталося? спробувала заспокоїти свекруха. Поясни нормально, я не розумію.
Не розумієш?! Ярина розвела руками. Ти серйозно не тямиш, що наробила?
Ганна Іванівна з подивом дивилася на розгнівану невістку. Ще зранку все було добре. Вона встала рано, як завжди, приготувала сніданок для всіх. Син Олексій поїхав на роботу, онуки зібралися до школи. Ярина тепер поспішала до банку, де працювала менеджеркою.
Бабусю Ганно, не забудь забрати Софійку з садочка о третій, попросила невістка, надягаючи пальто. Сьогодні в мене важливі клієнти.
Авжеж, доню, не хвилюйся, відповіла свекруха. Завжди ж забираю.
Так і було: Ганна Іванівна вже півроку, як переїхала до дітей після смерті чоловіка, регулярно забирала чотирирічну онуку з садочка. Квартира в них була трикімнатна, місця вистачало всім. Олексій із Яриною спали у великій спальні, старший онук Денис у дитячій, а Софійка на розкладному дивані у вітальні. Ганна Іванівна влаштувалася у маленькій кімнатці, яка колись була коміркою.
Жили дружно. Ярина працювала, Олексій теж, а бабуся вела господарство та доглядала за дітьми. Готувала, прибирала, економила сімейний бюджет, купуючи продукти на ринку у знайомих продавців.
О третьій Ганна Іванівна прийшла до садочка за Софійкою. Дівчинка радісно кинулася до бабусі.
Бабусю, а сьогодні до нас у групу приходила тітка з опіки! щебетала онука дорогою додому. Вона розпитувала про всіх діточок, як ми живемо, хто про нас дбає.
Ось як, здивувалася Ганна Іванівна. А що ти їй розповіла?
Я сказала, що в мене найкраща бабуся на світі! Софійка міцно обійняла бабусину руку. І що ти нас годуєш, читаєш казки, а коли тато з мамою сваряться, ти мене захищаєш.
Ганна Іванівна нахмурилася. Олексій із Яриною дійсно останнім часом часто сварилися. Зазвичай через гроші. Іпотека, кредити, витрати на дітей все тиснуло на сімейний бюджет. Ярина докоряла чоловікові, що він мало заробляє, хоча Олексій працював водієм автобуса по дванадцять годин на добу.
Софійко, а до чого тут бабуся, коли батьки розмовляють? обережно запитала свекруха.
Та ж ти казала, що мама не права, коли вона на тата кричить! Памятаєш, учора сказала: «Не слухай, внучко, мама просто втомилася, а тато у нас хороший». А ще ти казала, що татові важко працювати, а мама цього не розуміє.
У Ганни Іванівни похололо в грудях. Вона справді намагалася заспокоїти дівчинку, коли та плакала після чергової сварки батьків. Але хіба вона сказала щось погане? Просто захистила сина, як будь-яка мати.
Удома вони пообідали, Софійка лягла спати. Ганна Іванівна почала готувати вечерю. Треба було встигнути до приходу Дениса зі школи хлопець завжди приходив голодний.
О пятій повернулася Ярина. Обличчя у неї було похмуре, очі червоні. Ганна Іванівна подумала, що на роботі щось трапилося.
Яринко, як справи? Втомилася, мабуть? Сідай, чай питимемо, запропонувала свекруха.
Але невістка пройшла повз, навіть не привітавшись. Зачинилася у спальні й довго розмовляла по телефону. Голос був схвильований, але слів розібрати не вдалося.
Олексій прийшів о восьмій. Втомлений, знесилений. Ледь по
