Іди геть, ти все зіпсувала! крикнула Олена і шпурнула капці в коридор.
Ганна Іванівна підняла з підлоги свої старі домашні капці й поволі наділа їх. Руки тремтіли від образи. За шістдесят вісім років життя її ніхто не виганяв із власного дому. А тепер невістка, яку вона прийняла як рідну доньку, кричить на неї й вимагає, щоб вона йшла.
Оленко, та що сталося? спробувала заспокоїти невістку свекруха. Розкажи нормально, я не розумію.
Не розумієте?! Олена розвела руками. Серйозно не розумієте, що наробили?
Ганна Іванівна збентежено дивилася на розгнівану невістку. Ще вранці все було добре. Вона, як завжди, прокинулася рано, приготувала сніданок для всіх. Син Тарас поїхав на роботу, онуки зібралися до школи. Олена теж поспішала до банку, де працювала менеджеркою.
Бабусю Галю, не забудь забрати Софійку з садочка о третій, попросила невістка, надягаючи пальто. Сьогодні затримаюся, важливі клієнти приїжджають.
Звісно, доню, не хвилюйся, відповіла свекруха. Я ж завжди забираю.
І справді, Ганна Іванівна вже півроку сумлінно забирала чотирирічну онуку з дитячого садка, з тих пір як переїхала до дітей після смерті чоловіка. Квартира у них була трикімнатна, місця вистачало всім. Тарас із Оленою спали у великій спальні, старший онук Дениско у дитячій, а Софійка на розкладаному дивані у вітальні. Ганна Іванівна влаштувалася у маленькій кімнатці, яка колись була коморою.
Жили дружно. Олена працювала, Тарас теж, а бабуся вела господарство й допомагала з дітьми. Готувала, прала, прибирала. Економила сімейний бюджет, купуючи продукти на ринку у знайомих продавців дешевше.
О третій Ганна Іванівна прийшла до садка за Софійкою. Дівчинка радісно кинулася до бабусі.
Бабусю, а сьогодні до нас у групу приходила тітка з опіки! защебетала онука дорогою додому. Вона розпитувала про всіх діточок, як ми живемо, хто про нас дбає.
Ото як, здивувалася Ганна Іванівна. А що ти їй розповіла?
Я сказала, що в мене найкраща бабуся на світі! Софійка міцно обняла бабусину руку. І що ти нас годуєш, читаєш казки, а коли тато з мамою сварються, ти мене захищаєш.
Ганна Іванівна нахмурилася. Тарас із Оленою й справді останнім часом часто сварилися. Здебільшого через гроші. Іпотека, кредити, витрати на дітей усе давило на сімейний бюджет. Олена докоряла чоловікові, що він мало заробляє, хоча Тарас працював водієм автобуса по дванадцять годин на добу.
Софійко, а до чого тут бабуся, коли батьки розмовляють? обережно запитала свекруха.
Ти ж казала, що мама не права, коли вона на тата кричить! Памятаєш, учора сказала: «Не слухай, внучко, мама просто втомилася, а тато у нас хороший». А ще ти казала, що татові важко працювати, а мама цього не розуміє.
У Ганни Іванівни похололо в грудях. Вона й справді намагалася заспокоїти дівчинку, коли та плакала після чергової сварки батьків. Але хіба вона сказала щось погане? Просто захистила сина, як будь-яка мати.
Дома вони пообідали, Софійка лягла спати. Ганна Іванівна взялася готувати вечерю. Треба було встигнути до повернення Дениска зі школи хлопчик завжди приходив голодний.
О пятій повернулася Олена. Обличчя у неї було похмуре, очі червоні. Ганна Іванівна подумала, що на роботі щось трапилося.
Оленко, як справи? Втомилася, мабуть? Сідай, чаю попємо, запропонувала свекруха.
Але невістка пройшла повз неї, навіть не привітавшись. Зачинилася у спальні й довго розмовляла по телефону. Голос у неї був схвильований, але слів розібрати не виходило.
Тарас прийш
