**Щоденниковий запис: «Ідеальний чоловік?»**
Сьогодні я дійшла до межі. Повертаючись додому з важкими пакетами, я почула з гостиної голос Руслана:
Невже ти вже вдома? Вже шоста?
Сьома, відповіла я втомлено, йдучи на кухню.
На столі стояли три чашки від чаю свідчення недавнього візиту. Свекруха, мабуть, знову була тут із сестрою Оленою. Це вже стало звичкою: несподівані візити, нарікання на мою «недостатню жіночність», осудливі погляди та сліди чиєїсь присутності в моєму власному домі.
Де ти пропадала? Я голодний, кинув Руслан, навіть не відірвавшись від ноутбука.
У супермаркеті. Щоб нагодувати Його Величність, відповіла я з іронією. До речі, нам треба поговорити.
Він проігнорував мої слова. Тоді я підійшла, повернула його крісло до себе й спокійно сказала:
Нам треба розлучитися.
Руслан підняв на мене здивовані очі:
Що? Чому?
Бо я більше не можу.
Оленко, може, спочатку приготуєш вечерю? Поговоримо після. Я зовсім голодний.
Ні. Зараз.
Послухай, ти ж знаєш, я не пю, не гуляю, не шляюся де попало. Сиджу вдома, працюю. Заробляю гроші. Нічого від тебе не вимагаю. Чего тобі не вистачає?
Я гірко засміялася:
Ти живеш у моїй квартирі, не платиш за оренду чи комунальні це на мені. Продукти, прибирання, кухня знову я. Тоді нащо твої гроші?
Ну… я купив собі светр. Оновив гру. Іноді даю трохи мамі й тіті Олені. Це ж нормально?
Звісно, дуже нормально. Тільки сьогодні вранці я просила тебе розвісити білизну. Вона досі в пральці.
Я був у перерві…
Ти ж знаєш, зміна діяльності теж відпочинок.
Але я не вмію. Мама й тітка Олена ніколи не дозволяли мені підходити до плити чи пилососа.
Так, ти «нічого не вмієш». Дуже зручно, правда? Ну що ж, відтепер, якщо голодний обслуговуй себе сам. Я більше не готую. Подруги запросили мене на каву спочатку я відмовилася, але тепер піду. Удачі.
Я встала, розвісила білизну, показала на кухню й пішла. У кавярні, з келихом вина в руці, мій телефон завибрував дзвонила свекруха. Я вимкнула звук і перевернула екран догори дриґом.
Повернувшись, я побачила в квартирі Наталю Семенівну.
Оленко! Що тобі спало на думку?! Розлучення?! Ти розумієш, яку людину маєш?! Такі вже не трапляються! Він не пє, не зраджує, не розкидає шкарпетки! Жінки тобі заздрять!
Я спокійно подивилася на неї:
Ви говорите, ніби хвалите добре видресированого пса. Він нічого поганого не робить ось і вся ваша аргументація. Але скажіть мені що він робить добре? Для мене?
Він працює.
Я теж. Але ще й прибираю, прасую, готую, ношу важкі пакети, плачу за все за себе й за нього. А він що?
Він дарує тобі подарунки! Я знаю! Я допомагаю йому вибирати!
О, тому на Різдво я отримала тазик для ніг, а на день народження шерстяну хустку.
Ти що, хотіла б золото? усміхнулася свекруха.
Сертифікат у спа чи вихідні на морі були б доречнішими. Але ні. Я отримую хустку. І зневагу. І вічне «я не вмію». Я більше не хочу бути йому нянькою.
Він такий. У нас чоловіки так не роблять.
Саме так. Ви виховали чоловіка, який чекає, що все йому принесуть на таці. І йому це влаштовує. Мені ні.
Може, спробуєте ще, перш ніж розлучатися? Навчи його…
Вибачте. Я не хочу навчати дорослого чоловіка бути чоловіком. Я намагалася. Півтора року. Більше не буду. Зберіть його речі виїжджайте разом, куди забажаєте. Я не зла. Просто виснажена.
За півгодини таксі вже чекало біля підїзду.
