Гіркі слова моєї свекруги про торт на день народження моєї доньки прокололи мені серце, але я змусила її шкодувати за них.
Моя свекруха сказала моїй доні, що торт, який вона приготувала на своє свято, ні гарний, ні смачний. Це зачепило мене глибоко, і я вирішила дати їй урок.
Мене звати Катерина Коваленко, я живу у Львові, де осінь обгортає місто у золото листя та легкий туман. Того вечора було холодно вітер бив у вікна, зриваючи останні жовті листки з дерев. Я стояла на кухні, тримаючи в руках гарячу чашку чаю, а в голові крутилися слова свекруги, Ольги, сказані за кілька годин до того за святковим столом моєї доньки, Соломії. «Цей торт виглядає неапетитно, і, боюся, на смак він ще гірший», кинула вона, наче камінь у воду. Соломії щойно виповнилося дванадцять, і, сяючи від гордості, вона сама спекла торт для свого свята, прикрасивши його ніжними рожевими квітами з крему. Але ті слова розбили їй серце я побачила, як вона стиснула очі, щоб не заплакати, а її усмішка зникла під поглядом бабусі.
Відколи Ольга стала моєю свекрухою, між нами завжди була певна холодність. Вона витончена, строга, завжди шукає ідеал, а я проста, щира, живу серцем. Але ніколи її слова не ранили мене так глибоко, як у той момент, коли вона зачепила мою дитину. Стоячи в темній кухні, я відчувала, як гнів і біль змішуються з ароматом ванілі, що ще вісив у повітрі. Я вирішила: так не залишиться. Я зясую, чому вона так вчинила, і, якщо треба, змушу її проковтнути свої слова з соромом.
Наступного дня погода не пожаліла нікого вітер завивав, небо нависало важкою хмарою. Соломія прокинулася з потьмянілим поглядом, зібралася до школи, навіть не торкнувшись сніданку. Її біль відлунював у мені, і я зрозуміла час діяти. Зібравшись із духом, я подзвонила чоловікові, Богдану, на роботу. «Богдане, почала я тихо, але голос дрижав, потрібно поговорити про вчорашнє». «Про маму?» вгадав він одразу. «Я знаю, що вона буває різкою, але» «Різкою? перебила я, не стримуючи образи. Соломія проплакала всю ніч! Як вона могла так з нею вчинити?» Богдан важко зітхнув, ніби весь світ лежав на його плечах. «Вибач, я поговорю з нею. Але ж ти знаєш маму вона нікого не слухає». Його слова мене не втихомирили я не могла просто чекати, поки він щось вирішить. Якщо розмова не допоможе, я знайду інший спосіб тихий, але влучний.
Я думала: що стоїть за цим? Може, Ользі не сподобався саме торт, а може, вона була роздратована чимось іншим? У хаті ще пахло кремом, змішаним із гіркотою образу. Поки Соломія була у школі, я подзвонила подрузі, Наталі, щоб виговоритися. «Катю, а якщо проблема не в торті? запропонувала вона. Можливо, вона злилася на тебе чи Богдана і вилила це на Соломію?» «Не знаю, відповіла я, крутячи кут скатертини. Але її погляд був такий холодний, осудливий, ніби ми її розчарували». Ввечері Богдан повернувся і сказав, що поговорив із матірю. Вона лише махнула рукою: «Ви роздуваєте з нічого цілу бурю». Соломія сиділа у своїй кімнаті, заглибившись у книжку, але я бачила її думки були деінде.
Тоді я прийняла рішення, яке змусило б Ольгу переглянути свої слова. Не для помсти я хотіла, щоб вона відчула, як це, коли чиїсь зусилля зневажають. Я запросила її на вечерю на вихідні, згадавши, що Соломія приготує десерт. «Добре», сухо відповіла вона, і я зрозуміла, що радості в неї це не викликало.
У день вечері за вікном спускався присмерк, а хата наповнилася ароматом випічки та апельсинів. Я хвилювалася: раптом щось піде не так? Але в глибині душі я знала Соломія зробила висновки із своїх помилок і створить справжній шедевр. І вона не підвела. Торт був чарівним: ніжні бісквіти, легкий крем, тонка нотка лимону. Я підказала їй пару секретів, але все інше вона зробила сама.
Ми сіли за стіл. Ольга примружила очі: «Знову торт?» у її голосі прозвучала насмішка. Соломія несміливо подала їй шматочок. Свекруха спробувала і я помітила, як її обличчя зОльга замовкла, ковтнула крем, а потім глянула на Соломію і прошепотіла: **»Вибач, кохана, твій торт найсмачніший.»**
