Олена перший раз вийшла заміж, коли всі навколо, здавалось, почали тікати в весілля, і їй, немов сама себе обстеживши, вирішила, що й її пора. Тоді вона працювала в одному із кришталічних офісів Києва і навчалася на вечірньому вищій економічній академії. У неї виповнилося двадцять один рік, і вона раптом засум’ялася, хибно чи й не залишилася.
Якось швиденько, прискорено, одна за одною втягувалися у весілля її подруги — ще місяць були колеги, а не день — і зникли встаємо з душею.
Отож, коли на горизонті з’явився перший кандидат на Оленчину руку і серце, вона без коливання й вагання ствердно сказала «так».
Кандидат Саша був усім добре. Він виглядав, як син за сценарієм — чи не цілком, але в основному. Мама Олени без слова брехні кидалася їй на шию. Мама, яка одна виховувала, мріяла для дочки лише про щастя.
Олена відмовилася від офісу, повністю зосередилась на будинку. В дарунок Сашіні батьки подарували них двокімнатну квартиру в центру, з ніжним наміром на майбутніх онуків. Олена вирушила у подорож обладнання з гніздечком. Вона готувала для чоловіка страви, з якими навіть усміхалися гурмани. Постійно митимом, пилала, прибирала.
Проходив поліврік. Олена заклопотилася думками, аби не загубити себе — і тоді звернулася до одного деталі в поведінці чоловіка. Сашка не схвалював себе як член родини. Саша зберіг усі свої холостяцькі звички, додавши до них розумну дружину й добре затягнуті відмінки.
Вихідні вона коротала в одиночність, тож і чоловік випереджав додому: колеги з роботи, сусіди-хлопці, однокласники та знайомі. Разом ішли на баню, на риболовлю, шашліки. Муженько повертався напід майже і смілився перед друзями, що його злагоджена дружина дозволяє йому балакатися і ніяк не «шматує».
Скільки б тривала її безлико життям, якби в деякий день Олена не зустріла свою любов.
Це відбулося в парку, де вона бігла підтримувати фігуру. Він сидів на лавці з немовлям подивом генія, проте не впізнаваний. Вона побачила його, і, як у романах, ніби богострім привів у рахунок. Вона стояла і дивилася. Отримавши його знайомство, він став Григорієм. Він був неймовірно гарним, як принц мрії. Вони почали виходити в парку. Через три місяці він висловив їй любов.
Олена була щасливою. Негайно розійшлася з чоловіком — і це серйозно здивувало.
Любов не мала місця. Він жив з мамою, Олена відійшла до своєї мами.
Вони встановилися на дачі Гришового знайомого за містом. Олена працювала, доводилось довго добиратися до місця, але чого це для влюблених? Гриша викинув з колишньої роботи і зобов’язався вдома, готував що необхідно. Так вони прожили довго, поки Олена не усвідовила, що вагітна. Гриша заявив про найсерйозніші наміри. Скромно та без затів вийшли в одруження.
Олена закінчила академію і стала працюрати в банку. Вони набули квартиру в іпотеку. Допомогла гроші мами Олени.
В той час сталося десятиліття випуску і зустріч однокласників. Олена не з’явилася, щоб не викликати жаль, пішла в родильний будинок.
Весною народився Тимошка. Чудовий, найкращий у світі малюк. Гриша зростав із дитиною, а Олена через три місяці вийшла на роботу. Сім’ю треба було підтримувати. Григорій залишався безробітним. Він вважав себе важливим і невід’ємним для сім’ї. В три роки сина віддали у пласняний дитячий сад.
Гриша вільствував, заскучив і загостився на депресії. Поліврік просторочував на дивані, шумів пультом. Олена обуреністі зажадала активність пошуку роботи. Гриша йшов до мами вранці, а вечером знайомив з життям у вільному просторі.
Олена взяла це під контроль і запропонувала чоловікові погляд на робочі посади. Муженько відповів сумною міною й розвівся з її сторони.
Так склався другий Оленчин шлюб.
Тоді Олена прийняла вирішення бути одинокою, але торжественно.
…У суботу ввечері в настільний кав’яр з’їхались колишні однокласники — п’ятнадцять років минуло з того дня, коли вони замикали школу. Цю зустріч Олена не поринула. В них був щедріє дружній клас, вони поки не втрачайте зв’язку.
Протягом дня Олька випробувала наряди і вирішила одягти демократично: півчоба з шкіри й модна блузка. З Тимоском залишилася бабуся.
Олена зайшла до залу й тут же потрапила в обійми своїй шкільній подругі Зіні. Подруга оповіла останні новинки: хто вта», хто зросся, хто зняв улітку. Олені здавалося, ніби вони вчора розлучилися.
Олена обнялася з усіма по черзі, і їй рожавилося, що немає на світі людей ближчо, ніж вони.
Максим з’явився останнім, коли всі вже тихенько розсідались за столом. У Олени серце злягало: «Приїхав!» Він привітав кожного, і йшов до неї. Вона була її соратницею, сусідкою по парті.
— Виглядаєш добре! — сказав він з посмішкою.
— Я рада тебе бачити! — відповіла Олена.
Вони знайшли місце, де могли розміститися поруч.
— Як ти? — запитав Максим.
— Добре, — посміхнулася вона, — можна сказати, чудово!
Він, звісно, все про неї знав. Не через додатковий пошук, а через інтуїцію. Слухав, як розводиться, виховує сина наодинці. Усе з нею добре. Максим давно не зустрічав жінок з усім добре.
Олена розповідала смішні історії про Тимоска, і Максим трохи позазирувалив.
У нього не було дітей, й і жінок також. З першою дружиною прожили двічі. Вона втекла до новачка діюча артистки. Зосталась робота, і знову робота. Він займав приємну посаду в міністерстві. Короткі романти розписалися як приємні приготів, серйозні він відкладав.
Повіря! Що Олена на нього діє! Він про неї майже не волі на пам’ять, а побачив і зрозумів, що схопився.
Максим встав і вийшов на вулицю. Пішов покурити. Порахувати. Думки замість служить.
Память навалилася: як ім зручно відчувався разом. С натягом почував себе багатирем, сміливо, мудро. Воліли плечі, олов’янили очі. Важливо, звісно, щоб того, хто міститься біля тебе, міг зробити твоя відповідальність.
Максим якось спробував дивитися на Олю з романтичної сторони, але вона немедленно зупинила його погляди, а він не настоював. Боявся зруйнувати їх німфоподібну дружбу. Любов — це дуже складно. Особливо у сімнадцять років.
— Ось ти де! — почулося за спиною. — А я тебе всюди шукаю.
— З чого? — запитав Максим і репетирував, м’який вона обідратвися. Схвалить за грубість.
— За старою звичкою, звісно, — сказала Олена й посміхнулася.
Вони повернулись в зал. Потім танцювали. І їм стало чудово й спокійно разом.
— Потрібно не відтерти її кудись і поговорити про майбутнє. Надо їй якось зрозуміти, що у нас з нею спільне майбутнє, — думав Максим.
Кафе закривалося. Бывшие однокласники збиралися їхати на дачу і продовжувати зустріч.
— Ми не поїдемо на дачу, — сказав Максим.
— Я не хочу додому, — відповіла Олена.
— Ти додому не поїде, поїдемо до мене й поговоримо спокійно, а потім я викличу таксі, — відповів Максим.
Олена здивовано поглянула на нього, але сперечатися не стала.
Удома Максим зварив кофе з обов’язково грубим зерном. Они пили і мовчали.
Максим нарешті замовчив тише:
— Олена, скази мені чесно, у мене є шанс змістити себе в черзі твоїх чоловіків?
— Існує. У тебе існує шанс. Я буду щасливою, якщо витиснеш! — відповіла вона.
Через три місяці Олена вийшла в останнє одруження.
На весіллі гуляли все однокласники.
