Дзвоню подрузі, а трубку бере її донька.
Оленько, кажу, поклич маму.
Не можу, відповідає дівчинка. Мама повезла бабусю купувати щось спортивне на ноги та джинси на гумці. У бабусі скоро круїз.
Я ледь не випустила з рота нецензурне словечко, та встигла стриматися перед дитиною. Адже мама моєї подруги ще зовсім недавно ходила, шаркаючи ногами, та виходила на вулицю хіба що до лавки біля підїзду. І постійно нагадувала тоненьким голосочком про близьку кончину. Особливо коли приходили гості. А Лєна, моя подруга, вирішила якось відволікти матір від цих похмурих думок, які вганяли всю родину в депресію зранку до ночі.
Ще навесні вона десь прочитала, що для літніх людей організовують подорож Європою по Львову та околицям. Усе продумано: завантаження, розвантаження, пересування. До того ж медики завжди поряд, і є додаткові помічники, які піднесуть не лише валізи, а й самих дідусів та бабусь.
Мама, треба віддати їй належне, довго опиралася, бо добре розуміла, нащо її хочуть відправити аж у Львів на десять днів. Якщо вже кінець близький, то хоч би подалі від дому, чи не так? Але згодом вона, так і бути, дала себе переконати тим паче, що її товаришка по лікарням та діагнозам теж захотіла потрапити до міста мрії. Адже удвох і помирати веселіше.
Отож, зібрали бабусь одній сімдесят пять, другій на пару років більше наказали поводити себе пристойно та не піддаватися спокусам, довезли до аеропорту і передали з рук у руки енергійній команді, яка вивозила пенсіонерок розважатися по Європі.
Подорож виявилася чудовою. Мама щодня дзвонила додому з виданого їй мобільного й із запалом, майже по годині, розповідала про сніданки, обіди, вечері та екскурсії памятками.
Та невелика проблема все ж таки виникла. У подорожі маму скрутили закрепки. Ну, це зрозуміло: літня людина, незвична їжа, готелі організм відреагував. Радитися з групою підтримки з такої теми їй здалося незручним.
Тому вона вирішила просто зайти до аптеки навпроти та купити собі клізму. Аптека виявилася невеличкою, але по-львівськи сучасною. Там продавалися пляшечки, баночки, креми та якісь незрозумілі медичні прилади, частково за принципом «сам бери». Ну, узагалі, як і має бути в такому закладі.
Заходить, значить, туди мама й починає оглядати полиці в пошуках потрібного предмета. Не знайшовши, тричі обходить аптеку по колу, зупиняючись і розглядаючи різні пристрої, які хоч якось нагадують клізму. Хоча вони й досить незвичної, навіть фантастичної форми. Ну та ж Львів! Цивілізація!
А тим часом продавець, точніше, фармацевт, дивиться на маневри бабусі з щирим подивом. Намагаючись допомогти, він питає: «Чим можу вам допомогти, мадам? Parlez-vous français? Do you speak English? Sprechen Sie Deutsch?»
А мама, звичайно, знає мови світу. Але трохи. Французькою вона може сказати «bonjour», англійською «hi» та «bye», а німецькою навіть вимовляє «kaputt». Але це все не те. Тому вона починає пояснювати жестами.
Показує на себе ззаду, а потім руками імітує щось кругле та видовжене. У фармацевта очі на лоб і рот напіввідкритий. Він уже дивиться на бабусю зі страхом, у якому, проте, просвічує повага.
Зрештою зясовується, що наша мама говорить українською. Хлопчина жестами показує: «Не рухайтеся, я зараз!» Вискакує з аптеки та буквально за хвилину повертається з літнім чоловіком, схожим на комісара Меґре у виконанні Жана Ґабена. Ще й у клітинчастому береті з помпоном. І з люлькою в руці. І говорить українською! Дядько виявився то нащадком якогось шляхетного роду, то уламком білої гвардії. Щоранку він пив каву з булкою та читав газету в кавярні навпроти.
Саме там його й підловив сусід-продавець. Коротше кажучи, зясувалося, що заклад із медичним ухилом насправді невеликий секс-шоп. Фармацевт із хвилюванням пояснив ситуацію: мадам, мабуть, шукає щось особливе, але він не може зрозуміти, що саме. Нащадок дворянина мав внести ясність у цю справу.
Коли мама нарешті зрозуміла, де опинилася, вона, як не дивно, не скрикнула: «Ой, Боже, який жах!» Не закрила обличчя руками та не вилетіла із «ганьбив
