Дві половинки
Батьки змирилися, коли народилася друга донька Оля, але серцем до неї не прив’язалися. Тато так і казав:
«Помилка вийшла. Хотіли сина, а вийшла дівчинка, а в нас уже є дочка.»
Нічого не вдієш, так доля розпорядилася. Наталка — старша донька була улюбленою дитиною. Друга дівчинка їм ніби й не потрібна була, але дитина є дитина. Наталку обожнювали, всіляко пестили, вона завжди була їхньою гордістю. Золотисте кучеряве волосся, гарні блакитні очі, довгі вії — справжня красуня з дитинства.
Незлюблена донька
Оля теж виросла гарненькою, дотепною, а коли підросла, зрозуміла, що батьки люблять старшу сестру Наталку більше. Вона бачила, як Наталці ні в чому не відмовляють, тоді як на її прохання мати бурчала. Речі їй діставалися від Наталки, а та тільки раділа.
Чомусь батьки завжди казали:
«Бери приклад із Наталки», — а який приклад, Оля так і не розуміла.
У школі Наталка вчилася набагато гірше. По хаті більше допомагала молодша, але старша все одно залишалася улюбленицею. Оля навчилася бути непомітною, тінню сестри. Завжди поруч, але на крок позаду. А Наталка з дитинства усвідомлювала свою вищість. Щось накоїть — звалить на молодшу. А підлітком почала навмисно принижувати сестру.
Наталка розповідала подругам, що Оля доносить її речі.
«Мені батьки купують усе, що заманеться. А Олі — мої старе́ння, ну й добре. Вона простачка, а я — красуня.»
І справді, Наталці купували новий одяг, добротний, дорогий. Звісно, з часом він переходив до Олі, але вже як ретро. Олі було боляче, що про це знали всі, навіть однокласники. Вони іногда дражнили її цим.
Якось у дев’ятому класі Оля спитала:
«Мамо, а чому я маю доносити за Наталкою? Їй усе нове, а мені?»
«Наталка старша, ось чому їй нове. А тобі чого бракує? Речі добрі, вона акуратно носить. Краще б дякувала замість скаржитися,» — відрізала мати.
Молодша ще більше переконалася, що для старшої — усе. Навіть сусідка Тетяна якось зауважила:
«Чого молодшу обижаєш? Моя Софійка розповідає, що в школі діти Олю дражнять, кажуть — ходить у старенні братовій, як її тінь.»
Матері це не сподобалось. Вона вирішила, що це Оля скаржиться, не знаючи, що Наталка саме хизується. Замість спокійної розмови мати вчинила дивно.
Ввірвалася в хату, схопила Олю за плечі й почала трясти, кричачи:
«Я тебе навчу на мене скаржитися! Не вдячна тваро!»
Оля, не розуміючи, опустилася на підлогу, сховала обличчя в долонях і заплакала. Навіть вимовила вголос:
«Господи, навіщо ти мене створив?»
Дорога в доросле життя
Час минав. Наталка закінчила школу й вступила до інституту — на платне, бо на бюджет не пройшла. Через два роки Оля теж вступила, але на заочне, бо батьки відразу сказали:
«Вступай куди хочеш, але дві платниці ми не потягнемо.»
Оля й не сумнівалася. Все для Наталки! Вона влаштувалася на роботу й купувала собі сама, що хотіла.
Наталка в інституті ледве тягнула, постійні «хвости», ледь не вилетіла. Тусувалася в клубах, хлопців міняла, як рукавички. Грошей на неї не шкодували, а ще вона знайшла чоловіків, які її утримували.
Оля ж вчилася легко, сесії здавала без проблем. Час минав шРоки минули, і тепер Оля з Романом, сидячи на ґанку бабусиного дому, де грали їхні діти, усміхалися одне одному, знаючи, що нарешті знайшли своє щастя.
