**Спомин душі**
Після розлучення з дружиною Захар із села переїхав до іншого міста. Шкода було сина Василька, але терпіти витівки дружини Марічки набридло. Коли вони почали жити разом, Захар раптом зрозумів, як помилився. З милої дівчини, з якою зустрічався півроку, Марічка перетворилась на справжню фурію. Усе їй було не так.
— Захаре, вставай, годуючи худобу, — командувала вона зранку, сама ж любила поспати і ледарювала.
Так і пішло з перших днів. Вона командувала, він слухався. А ще й прискіпувалась — нібито погано прибрав, не так помив посуд, хоч він працював, а вона від роботи ухилялась.
— Ти ж бачиш, я дитину чекаю, на роботу не піду, берегтиму себе й нашу дитинку.
Коли народився син Василько, більшість обов’язків Марічка переклала на чоловіка. Вночі до сина не вставала.
— Марічко, вставай, дитина голодна, — будив Захар дружину, коли син плакав, а вона спала мов заклята.
Прожив із нею шість років і кинув. Шкода було сина, але терпець урвався — боявся, що вдарить її. Вона постійно провокувала. Пішов до друга у місто, подам на розлучення. Влаштувався на будівництво, навіть квартиру отримав.
Незабаром одружився з колегою і перебрався до неї. Так і живе з нею вже багато років. Сина не кинув — платив аліменти, підтримував, а коли той одружився, був на весіллі та подарував їм свою колишню квартиру. Дуже сподобалась йому Настя, дружина сина.
— Скромна, гарненька Настя. Молодець, син, хорошу дружину собі вибрав. Не так, як я колись із Марічкою — здавалась красивою, думав — щастя знайшов, а воно ось як виявилось… Відразу після весілля показала себе — зла та ледаща, — думав Захар, сидячи за святковим столом.
Так Василь із Настею опинились у місті. Вони з одного села. Настю синові запропонувала сама Марічка. Бачила, що дівчина тиха, скромна, до того ж гарна й лагідна. Василь був на три роки старший, вже повернувся з армії, коли Настя закінчувала школу і збиралась до інституту. Та ось з’явився Василь — дарував квіти, цукерки, закохав її.
— Який же він уважний, — думала Настя й розповідала матері.
— Доню, це твоя перша любов, тобі все здається райдужним. Василь — у матір, у Марічку. Не хотіла б я, щоб ти за нього виходила.
Неначе в воду дивилась мати. Василь запропонував Насті руку й серце, а та від щастя погодилась. Але з умовою.
— До інституту не поїдеш — не варто там крутитись. Школи тобі вистачить.
Він сам закінчив лише дев’ять класів, тому не хотів, щоб дружина була освіченою. Від перших днів чоловік почав глузувати:
— Ти ж забита сільська курка. Я світ бачив, служив, а ти нічого не знаєш.
Мати попереджала, але Настя не слухала. Пізно зрозуміла, що помилилась. Єдиною радістю було те, що вони переїхали до міста, подалі від ненависної Марічки. Свекруха відразу почала гнобити невістку — лаяла, звинувачувала, називала «нікчемною», хоча Настя старалась. Але Марічка була з тих, кому нічим неАле тепер, тримаючи руку Єгора, Настя знала – її справжнє життя тільки починається.
