Доля спокутувала провину
Олеся приїхала додому в п’ятницю ввечері, на вихідні. Вирішила відразу після пар у університеті заїхати до батьків і поділитися радісною новиною. Батька не було вдома, а побачивши матір на кухні, дівчина підбігла до неї з іскрами в очах:
— Мамо, привіт, я закохана! І цього разу серйозно! — Олеся немов світилася від щастя. — Мамо, ти чуєш? Я ж кажу — закохана!
Ганна обійняла доньку й скептично посміхнулася:
— Привіт, моя хороша. Я чую. І зрозуміла, що ти знову закохана.
— Чому ти так спокійно про це говориш? — допитувалася донька.
— Тому що в твоєму віці я теж часто закохувалася, — відповіла мати, розставляючи тарілки на столі перед вечерею. — У тебе ще буде багато таких закоханостей. А поки що треба думати про навчання в університеті — ти ж лише на першому курсі.
— Мамо, я не про навчання, це й так зрозуміло. Я про свого хлопця — Тараса. Я його кохаю всім серцем, і ми одружимося! Він уже зробив мені пропозицію, тому я й поспішила вам розповісти.
— Хто це тут збирається одружуватися? — на кухню увійшов Ігор, батько Олесі, посміхаючись на доньку. — Знову в когось закохана? І знову «серйозно»?
— Тату, привіт! Так, цього разу все серйозно, а мама не вірить… Тарик уже поїхав до своїх батьків розповісти про наші плани, а я приїхала до вас. Потім він приїде просити вашої згоди на весілля, — промовила Олеся вже без усмішки.
Ганна тривожно подивилася на доньку, переглянулася з чоловіком. Вони ще ніколи не чули від Олесі такого. Так, їй подобалися хлопці, і навіть бували моменти, коли вона казала, що закохана, але це швидко проходило. Але щоб хтось збирався просити їхньої згоди на шлюб? Такого вони ще не чули.
Ганна сіла за стіл, додаючи:
— І хто ж цей твій Тарик?
— Дуже хороший хлопець, трохи старший за мене, але з ним цікаво. Він працює, везе товари по області. Одного разу підвіз мене до університету, коли я запізнювалася на пари. Потім ми почали зустрічатися, і він сказав, що одружимося, як тільки мені виповниться вісімнадцять. А мені ж через два тижні! Ви ж пам’ятаєте, так? — Олеся говорила з ентузіазмом.
— Доню, заспокойся. Цей Тарик тобі голову затуманив, — зітхнула мати. — У тебе ще буде багато таких знайомств.
— Донечко, справді, ще зарано думати про заміжжя, — підтримав Ігор. — Тобі треба вчитися, а весілля ще встигнеш. Ти впевнена, що це твоя доля? Що це твоя людина?
Олеся розчаровано подивилася на батьків, поволі поковтнула шматочок їжі без апетиту й проговорила:
— От ви як… Я приїхала поділитися ра
