Дим над хатою
Чи є хто вдома? Іван втягнув голову в плечі й переступив високий деревяний поріг. Гостей зустрічай, господине!
За квітчастою ширмою скрипнуло старе залізо ліжка. Ширма здригнулася, яскраві бутони троянд заплигали по червоному ситцю.
Ваню, це ти?
Я, тітко Маріє. Гостинців тобі привіз до Благовіщення.
Марія сіла, спустила з ліжка набряклі ноги, намагаючись потрапити у валянки, що стояли поруч. Потім вийшла з-за ширми, підійшла до Івана й, упершись головою йому в груди, обняла його по-родинному.
Ну, здоровенькі були, ріднесенький мій! Зі Стрітення не бачились. А я ось пригрілась та й заснула!
Тримай гостинець.
Іван простягнув Марії пакет, а та, зі звичним ласкавим бурмотінням, почала викладати продукти на стіл.
І нащо стільки всього? Чи багато мені треба? Оту пачку чаю, що минулого разу привіз, я тільки що відкрила, а тобі клопіт!
Іван не слухав стару тітку. Коли вона, приймаючи гостинці, не бурчала? Він дивився на хату й згадував, як приїжджав сюди на літні канікули. Тітка тоді була молодою, жвавою. Чоловіка вона рано поховала, і з тих пір сама керувала господарством.
Тепер у неї лишився один кіт, а бувало і худоба, і птиця повний двір. Сини Марії хоч і жили в місті, але вміли працювати: допомагали з сіном, картоплею копати, тин городити. Приїжджав і Іван, адже Марія його рідна тітка.
Старший син помер від довгої хвороби, а молодший надірвав спину й ліг. Місяцями не міг рухатися, а потім пересів у інвалідне крісло. Далеко на такому не поїдеш. Не стало кому Марію відвідувати, а вона все метушилась: збирала лікувальні трави, сушила яблука для компотів, солила огірки, вязала шкарпетки
Квітів у хаті завжди було багато, а тепер стояв лише один столітник на вікні, та й той наполовину змерзлий. Не під силу стали їй домашні клопоти.
Іван підійшов до печі й приклав руку до вибіленого боку.
Щось холодно в тебе, тітко Маріє.
Та не літо ж за вікном, ухилилася вона від відповіді й почала бурчати на кота, який плутався під ногами.
Піч сьогодні не топила? запитав Іван, не відчуваючи звичного тепла.
Плиту зранку протопила, і досить. Не тріщить же мороз!
Та й не літо! повторив Іван її слова. А килими нащо прибрала? Не чуєш, як з-підпілля тягне сиротою?
Тому й прибрала, що чіпляюся за них ногами! пояснила Марія. Почекай, і в тебе в мої роки не буде великого бажання навколо них витанцьовувати.
Може, дрова закінчились? допитувався Іван.
Дров у мене на двадцять років вистачить! махнула рукою Марія й заправила під хустку вибиті сріблясті пасма. Два непочатих дровника, а в сараї ще кілька рядів.
Вона підійшла до печі й сперлася в боки.
З печі гострим краєм звисала стара ватна ковдра от-от впаде! Та Марія замість того, щоб підняти її, ще більше зсунула на край.
Досить мені й плити.
Ну-но, показуй, що тут у тебе! здогадався Іван і відсунув ковдру.
По вибіленому боку печі розповзалася зловісна тріщина.
Марія помітила її ще на початку осені. Сподівалася, що димохід не задіяний, що все обійдеться, але тріщина вирішила інакше: з неї потягнуло їдким димом, між стелею та підлогою зависла сиза смуга. Надихавшися пахучого туману, Марія все ж нікому не розповіла про свою печаль у сина й так клопотів повно, до того ж він хворий. Вирішила перезимувати без печі, адже плита, вмурована у неї, топилася добре.
Іван здивувався, як не помітив тріщину у лютому, коли відвідував тітку? Хитра жінка завісила її ковдрою, а щоб та не впала, притиснула зверху коробкою з цибулею. Спробуй, здогадайся, нащо вона там звисає?
І давно таку красень ховаєш? суворо запитав Іван, кивнувши на піч.
Та вже й не памятаю. Не так і давно, залепетала Марія. Я тріщину-то ковдрою прикрила, диму майже й нема. Коли мороз тріщить, то й піч протоплюю без тепла не сиджу. Тяга на морозі добра, сам знаєш. А як небо затягне сніговими хмарами, тоді плитою обходжуся. Чи багато мені треба тепла?
Що ти говориш, тітко Маріє? Я ще до твоїх літ не дожив, а вже й моїм кісткам тепла хочеться! Чи не знаєш, що для старих кісток найкраще тепло пічне!
Іван, насупившись і закинувши ковдру на піч, уважно оглянув тріщину. Колись його дід був підмайстром у печних справах, але не встиг передати знання онукові. Та Іван у знаючих людей поспитувався та й переклав старий стояк у своїй хаті не така вже й складна наука.
Майстрів із печей у селі не лишилося, Іван це знав. У районній газет
