Це не твоє свято, заявила невістка, побачивши сукню Ольги Василівни. Навіщо ти так вирядилася?
Ольга Василівна завмерла на порозі кухні, тримаючи піднос із пиріжками. Нова блакитна сукня з мереживним коміром, яку вона купила спеціально до онучиного ювілею, раптом здалася їй смішною.
Як це не моє? здивовано перепитала вона. Наталочці ж пятнадцять, я її бабуся.
Ти гостя, різко відповіла Марія, не відриваючись від нарізки салату. А господиня свята я. І в мене своє бачення, як мають виглядати гості.
Її син, Андрій, сидів за столом і чистив картоплю. Почувши суперечку, він підвів голову, але тут же знову схилився, вдаючи, що нічого не чує.
Марієчко, ну що ти говориш? Ольга Василівна поставила піднос на стіл. Наталка моя рідна онука, я маю право прийти до неї на день народження в гарній сукні.
Маєш, кивнула Марія, не зупиняючись. Але не в такій. Ти ж розумієш, що всі дивитимуться на тебе, а не на іменинницю? Пятнадцятирічна дівчина має бути головною на своєму святі.
Ольга Василівна сіла на стілець біля сина. Їй стало так прикро, що аж сльози навернулися. Вона так довго вибирала цю сукню, приміряла її кілька разів, раділа, що виглядає в ній молодшою за свої шістдесят три роки.
Мам, може, справді переодягнешся? тихо запропонував Андрій, не підводячи очей від картоплі. У тебе ж є інші сукні.
У мене є старі сукні, виправила вона. А ця нова. Я її спеціально для Наталочки купила.
Ось саме спеціально, встряла Марія. А треба було подумати, що ти не єдина жінка на цьому святі. У мене теж є гарна сукня, і я не хочу, щоб ми виглядали як суперниці.
Ольга Василівна здивовано подивилася на невістку. Висока, струнка, на двадцять пять років молодша, з модним стрижем і дорогим макіяжем. Яка тут конкуренція?
Маріє, ну при чому тут суперництво? Ми ж родина.
Саме тому й прошу тебе переодягнутися. У родині має бути порядок. Я мати іменинниці, отже, маю право виглядати найкраще.
Андрій нарешті підвів голову.
Маріє, ти що? Мама гарно виглядає, і що з того?
Нічого, холодно відповіла дружина. Просто не хочу, щоб гості подумали, що я за собою не доглядаю, якщо моя свекруха виглядає яскравіше за мене.
Ольга Василівна підвелася зі столу.
Знаєш що, Марієчко, я краще піду додому.
Не драматизуй, махнула рукою невістка. Просто надінь щось скромніше. У тебе ж є та сіра сукня, в якій ти на роботу ходиш.
Сіра сукня для роботи в лікарні, а не для свята онуки!
А блакитна для свята невістки, а не свекрухи.
Зависла незручна тиша. Андрій відклав ножа й подивився то на дружину, то на матір.
Дівчатка, годі вже. Давайте без скандалів, у нас же Наталкин день народження.
У цю мить у кухню вбігла іменинниця. Висока дівчинка з косами, вся сяюча від очікування свята.
Бабусю! кинулася вона до Ольги Василівни. Ти така гарна! Як принцеса!
Дякую, зайченятко, зворушено відповіла бабуся, обіймаючи онуку.
Мам, покажи бабусі свою сукню, запропонувала Наталка, звертаючись до Марії. Ти ж учора приміряла.
Марія напружено посміхнулася.
Покажу потім, коли переодягнуся.
А що, не можна зараз? здивувалася дівчинка.
Наталочко, іди до кімнати, приведи себе до ладу, сказала мати. Гості скоро почнуть приходити.
Наталка знизила плечима й побігла. А Марія знову обернулася до свекрухи.
Ольго Василівно, я ж ввічливо прошу. Невже так важливо піти назустріч?
А ти спробуй поставити себе на моє місце, відповіла та. Уяви, що твоя свекруха забороняє тобі гарно одягатися на свято твоєї дитини.
У мене немає свекрухи, сухо відповіла Марія. Мати Андрія померла, коли він був маленький.
Андрій здригнувся, але мовчав. Ольга Василівна знала цю історію. Марія росла без батька, а мати Андрія померла від хвороби, коли йому було лише десять. Можливо, саме тому невістка так болюче ставилася до всього, що стосувалося старшого покоління.
Марієчко, ніжно промовила Ольга Василівна, я розумію, що тобі важко. Але я не твоя суперниця. Я просто бабуся, яка хоче гарно виглядати на святі онуки.
А я мати, яка не хоче виглядати блідою тінню на фоні свекрухи.
У дверях зявилася Наталка.
Мам, а чому бабуся має переодягатися? Мені подобається її сукня.
Наталочко, не втручайся в дорослі розмови, суворо сказала Марія.
Але це ж мій день народження! обурилася дівчинка. І я хочу, щоб бабуся була гарна!
Наталка, іди до своєї кімнати! підвищила голос мати.
Дівчинка розплакалася й вибігла, гупнувши дверима.
Ось бачиш, до чого довела
