**Щоденник Станіслава**
— Ну коли ти нарешті підеш від дружини? Мені набридло чекати! — Марія дивилася на свого коханця з докором.
Вона довго й терпляче плела своє щастя. Цілих п’ять років вони з Олегом кохалися за спиною у його дружини. А оскільки жили в невеликому містечку, постійно боялися, що їх помітять.
Марія знала, що рано чи пізно досягне свого, але інколи насувала така нудьга. Знати, що твій чоловік з іншою — невиносимо. Скільки сліз пролито наодинці, скільки злості до майже незнайомої жінки — знала лише вона.
Та тепер ситуація змінилась. І скоро він буде тільки її!
Справа в тому, що Олег втратив роботу, а нову не міг знайти вже півроку.
Все-таки йому вже п’ятдесят, і не кожен візьме на посаду людину за сорок.
Тоді Марія придумала план!
Якраз вона будувала будинок, і запропонувала Олегу стати помічником — нібито прорабом, щоб наглядав за робітниками, купував матеріали та керував процесом. До того ж, за фахом він будівельник.
Так, вона платитиме йому гарні гроші — їх у неї було достатньо.
Але буде одна умова.
Піти від дружини і жити з нею. Спочатку в її квартирі, потім — у новому будинку.
— Олеже, вирішуйся нарешті! Я не збираюсь бути твоєю коханкою десять років. Даю тобі тиждень.
— Гаразд, кохана! Навіть думати не буду. Дружина мене вже замучила — піду без жалю.
Чоловік радів!
Гарні гроші, новий дім, заможна й цікава жінка.
Про таке він мріяв у молодості. А доводилося тільки працювати та годувати сім’ю. Нарешті пощастило.
Без коливань того ж дня він заявив дружині:
— Я ще не старий. Хочу пожити для себе.
Ти сама винна, що так сталося. Не доглядала за мною, критикувала, не цінувала. Отже, прощавай!
Дружина стояла перед ним у розгубленості. Її слова застрягли в горлі.
— Олеже! Але ж я завжди була поруч, підтримувала тебе. І для підлітків це буде ударом…
— Нічого, виживуть, не малі. Сама їм поясни — мені неколи. А якби ти мене більше любила й поважала, може, я б і не пішов. До того ж, виглядаєш вже не дуже — і морщини, і фігура вже не та.
Квартиру пізніше поділимо, поки живіть тут.
Олег швидко зібрав речі та пішов.
І почалося їхнє з Марією нове життя.
Вона працювала керівницею, а Олег цілими днями ходив будмайданчиком, попивав пиво та покрикував на робітників.
Через його поганий характер три бригади від них втекли.
Але дім таки збудували. І він вийшов затишним та гарним.
Олегу подобалося: ні дитячого галасу, ні відповідальності, можна висипатися вдосталь.
Марія теж була щаслива.
Тепер у неї був свій чоловік, який любив її, а ще прибирав подвір’я: чистив доріжки взимку, стриг газон улітку.
Олег навіть не помітив, коли з улюбленого котика перетворився на господарського помічника.
Через рік він не тільки доглядав за будинком, а й готував та чекав Марію з роботи.
Ставало нудно, але куди подінешся? Марія переконала його вкласти гроші від продажу його частини квартири у будівництво. Адже вони тепер сім’я, хоч і без шлюбу. А шлюби в їхньому віці — дурниця.
Минуло три роки.
Марії теж набрибли ці стосунки. Пристрасть зникла, залишилися розрахунок та практичність. Адже вона — ділова жінка, а не курочка-насідка. До того ж Олег виявився зовсім не таким, яким здавався.
Виявилося, що він любить випити. І пив що вечора. Не до відключки, але достатньо, щоб нести дурниці та сміятися без причини. З кожним днем вона все більше розчаровувалася в ньому.
А ще на роботі з’явився новий співробітник — гарячий брюнет Андрій. Спортивний, мускулистий, із брутальними тату.
Він був виконавчим директором і, здавалося, не був байдужий до Марії.
На корпоративі вони несподівано зблизилися. Весь вечір танцювали, потім гуляли містом, цілувалися й опинились у квартирі Андрія.
Їхні стосунки зайшли далеко. Вони не могли жити один без одного.
Нарешті Андрій зробив їй пропозицію. Марія була на сьомому небі.
— Я згодна! Але мені треба поговорити з Олегом — він же живе в мене.
Андрій пообіцяв чекати.
— Олеже, вибач, але нам треба розійтись. Я кохаю іншого. Гроші, які вклав, поверну протягом року — зараз усі в обігу.
— І куди ж мені йти? Без грошей, без житла? — Він стояв червоний від злості. На неї. На себе. Адже ситуація була майже як тоді, коли він кидав дружину. Тільки тепер жертвою був він.
— Не знаю. Знайди роботу, зніми кімнату. Місяць можеш пожити в мене. Але не більше.
Трохи заспокоївшись, Олег подзвонив колишній. Та відповіла холодно. На фоні чувся сміх дітей і якогось чоловіка. Зрозумівши, що там нічого доброго його не чекає, він відкрив ноутбук і зареєструвався на сайті знайомств.
Але це вже зовсім інша історія…
**ЖА потім він зрозумів, що жоден сайт знайомств не заповнить порожнечу, яку він сам собі створив.
