**Щоденник, записано о 23:47**
Він усе переписав на коханку. Навіть не здогадувався, що дружина-бухгалтер десять років готувала йому власний сюрприз
Усе переоформлено. Нам більше нічого не належить.
Тарас кинув ці слова так само недбало, як колись кидав ключі від шкоди на полицю в передпокої. Навіть не глянув у мій бік, розстібаючи дорогий шкіряний ремінь мій подарунок на минулі іменини.
Я завмерла з глиняною глечиком у руках. Не від шоку. Від того глибокого передчуття, схожого на дзижчання натягнутої струни.
Десять років. Десять довгих років я чекала саме на це. Десять років я, як павук, плела павутину в самому серці його справ, вплітаючи в сухі звіти нитки своєї помсти.
Що саме «усе», Тарасе? мій голос звучав рівно, без тремтіння. Я поставила глечик на стіл. Глина глухо дзенькнула об дубову стільницю.
Він нарешті обернувся. В очах погано приховане зловтішання. Він чекав сліз, криків, прокльонів. Але я не збиралася дарувати йому такої втіхи.
Дім, бізнес, рахунки. Усі активи, Соломіє. Я починаю нове життя. З чистого аркуша.
З Альоною?
Його обличчя на мить завмерло. Він не думав, що я знаю. Чоловіки такі наївні. Вірять, що жінка, яка зводить баланс у їхній мільйонній фірмі, не помічить «витрати на переговори» у розмірі річної зарплати директора.
Не твоя справа. Відрізав він. Залишу тобі твою «Ладу». І зніму хату на кілька місяців. Я ж не звір.
Усміхнувся. Усмішка ситого вовка, упевненого, що загнав жертву в кут.
Я підійшла до столу, сіла. Склала руки перед собою.
Тобто пятнадцять років нашого життя і ти просто подарував їх іншій?
Це бізнес, Соломію! його обличчя почервоніло. Інвестиція в майбутнє! В мій спокій!
Його. Не наш.
Розумію. Я кивнула. Я ж бухгалтер. Добре тямлю в інвестиціях. Особливо в ризикованих.
Він не знав, що вже десять років я готувала сюрприз. Відтоді, як знайшла у його телефоні: «Чекаю, рибко». Я не влаштувала скандалу. Просто відкрила файл і назвала його «Резерв».
Ти підписав дарчу на свою частку? запитала я діловим тоном.
Та яка тобі різниця?! Усе скінчено!
Просто цікаво. Памятаєш пункт у статуті, коли ми розширювали бізнес? Про те, що відчуження частки можливе лише з нотаріальною згодою другого засновника?
Тобто моєю.
Його усмішка сповзла. Він не памятав. Звичайно, не памятав. Він ніколи не читав паперів, які я підсовувала.
Яку нісенітницю ти везеш?! зареготав він нервово.
Пункт 7.4. Підпункт «в». Будь-яка угода без мого підпису нікчемна.
Він схопив телефон, подзвонив нашому юристу. Плечі напружилися. Коли повернувся, у його очах були лють і жах.
Чого ти хочеш?! Грошей?! шипів він.
Мені потрібне моє. Пятдесят відсотків. А ти залишишся з чим прийшов. З чемоданом і боргами.
Я не віддам тобі бізнес!
Ти був його обличчям. А створювала його я.
Він підскочив, перекинув стілець.
Ти пожалкуєш! Я знищу тебе!
Перед цим подзвони Альоні. Запитай, чи отримала вона повідомлення про стягнення боргу за іпотекою.
Який борг?! Я купив їй хату!
Ні. «Горизонт» купив хату як інвестицію. Потім «продав» її твоїй Альоні. Вона підписала кредитний договір з нашою ж фірмою. Під заставу цієї хати. Вчора, як легітимний засновник, я ініціювала стягнення. У неї 30 днів. Інакше хата повернеться мені.
Його обличчя перекривилося. Він набрав номер. Спочатку говорив владно, потім благав. Клав слухавку.
Ти стерво! Він схопив мене за плечі. Я пятнадцять років на тебе витратив! Навіть дитину нормально не змогла народити!
Щось усередині клацнуло.
Відпусти.
Він відступив. Я підійшла до столу, дістала сіру папку.
Ти думаєш, «Горизонт» це все? Про «ліві» контракти, відкати, офшор на Кіпрі теж забув?
Його обличчя посіріло.
У тебе немає доказів.
Ось копії рахунків. Ось записи наших розмов. Ось деталізація переказів. Флешка вже у відділі економзлочинів.
У двері подзвонили.
Двоє у цивільному.
Попов Тарас Олегович? Проїдете з нами.
Він стояв, згорблений, постарілий. Потім пішов, не спротивляючись.
Двері зачинилися.
Я залишилася одна.
**Три роки потому.**
Я сиджу в його колишньому кабінеті. Тепер моєму. «Горизонт» збанкрутував. Але я встигла вивести активи в нову фірму «Мрія».
Тарас отримав вісім років. Альона зникла.
Сьогодні отримала листа. Він писав із колонії. Про те, як працює у швейному цеху, як навчився цінувати хліб.
*«Ти завжди була розумні
