13 серпня 2025р.
Сьогодні ввечері я нарешті зрозуміла, чому весь наш будинок сповнений надломлених кіл і пилу. Після того, як Борис увійшов у квартиру, розмовляючи по телефону, я ще не знала, що його голос саме тоді розкриє всю правду. Я сховалася в старій шафі в кутку спальні, бо підняла вголос папірці папка з документами, яку шукала вже кілька днів. Вони потрапили туди, коли шостарічна дівчинкахуліганка Зоря, що грала у «хованки» з нашими важливими паперами, кинула їх між стіною і шафою. Тепер, щоб дістати їх, довелося перемістити важку шафу. Я кілька разів просила Бориса допомоги, а він лише вигадував нові виправдання: «запізнився», «втомився», «зробимо завтра». Нарешті, коли я зрозуміла, що без його допомоги нічого не вдасться, я вирішила сама їх підняти. Сила, яку я знайшла, була, мабуть, лише від гніву на нього.
Тримала я папку в руках, подихала глибоко, і в голові вже крутилося питання: «Навіщо він так гучно розмовляє по телефону, коли я поруч?» Я підслухала кілька фраз: «записати номер», «покликати пізніше», «паперова біологія». Потім чутно було: «Здравствуйте! Чи можу я пройти генетичний тест у вашій лабораторії?». Серце затупило. «Тест на батьківство?», прошепотіла я, не вірячи своїм вухам. «Чи сумнівається він у ПОЛІНІ? Чи є у нього інша дитина?»
Борис, ніби не помічаючи мого присутності, продовжував: «Скільки це коштує? Скільки часу займе? Це ж не просто аналіз, а». Я тримала дихання, записуючи кожне слово. Чи варто було виходити з шафи і вдарити його по голові? Чи краще ще трохи послухати, доки не дізнаюсь, хто саме є обєктом його страху?
Після закінчення розмови з клінікою Борис подзвонив мамі. Тож я зрозуміла, що перший дзвінок це був саме він. Голос його був мяким, вибачливим, як коли він був маленьким хлопчиком, що підлягав суворій Ганні Олексіївні, його матері. Здається, він боявся її більше, ніж мене. Тепер він слідував її вказівкам, координуючи кожен крок.
«Мамо, я дізнався все. Вони сказали, скільки це коштує, і я в шоці. Як вони можуть так обдурювати людей? Ми маємо право знати правду», говорив Борис, а я, схована в шафі, відчувала, як гнів піднімається до небес. «Ти не вмієш брехати!», прошепотіла я, майже кричачи в себе. «Хто ж ти такий, щоб підозрювати мене?»
Я згадала, як ми з Борисом познайомились. Це був той вечір у київському «Капіталі», коли я святкувала випуск зі своїми однокурсницями. Ми раділи, піднімали тости, а він, скромний хлопець у краватці, запросив мене на повільний танець. Він постійно повторював, що кохає мене безмежно, і лише через два роки ми одружились. Я мріяла про карєру, самостійність, а не про сімю. Однак через рік після весілля я дізналася, що вагітна, і народила Поліну нашу маленьку дівчинку, яку ми обоє обожнювали. Люди казали, що нам не потрібен тест ДНК, бо ми схожі, як дві горішки в шкаралупі.
Тож чому ж Борис тепер сумнівається? Чи це була та сама Поліна, чи інша дитина? Я відчула, як у мене піднімається хвиля злісті. Я знала, що матитеща, Ганна Олексіївна, завжди втручалась у наші справи, підбурюючи до розбрату. Вона не любила Поліну, і тепер, коли з’явилася ще одна дитина, її радість була безмежною.
Я зрозуміла, що маю діяти. Я швидко сховала папку, підняла важку шафу, протерла пил, і вирішила, що найкраще вийти з дому, залишивши Бориса самотнього у своїх «делікатних» розмовах. Коли я вийшла, він вже стояв у дверях, телефон ще в руці, і не помічав мого присутності. Я спостерігала, як він каже: «набір матеріалів, скільки це буде коштувати, яка вартість аналізу». Я відчула, як мої руки тремтять, і подумала: «Чи зможу я ще довіряти йому?»
Після того, як я передала папку босу, я поїхала на роботу, розмірковуючи, що робити далі. У мене в голові крутилося: «Чи варто спинитися, чи продовжити розкривати його таємниці?» Я знала, що я можу залишити його в гнітючій тиші, чи ж дозволити йому продовжити обман. Справжня правда могла змінити наше майбутнє назавжди.
У лобі офісу я подзвонила Ганні Олексіївні. «Слухайте, я вже не чекаю результатів тесту. Я впевнена, що Борис мене обдурив», сказала я спокійно, хоча всередині мене розривало від люті. Вона сперечалася, що це «дурниця», але я твердо відповіла: «Квартира належить лише мені. Я вже оформила її на своє ім’я ще до нашого шлюбу. Тепер Борис залишиться без дому і без гро
