Солодка дівчина
Оксана зайшла у хату й побачила чужі чоботи та куртку на вішалці. Отже, дочка знову запросила подружку.
— У нас гості? — гукнула вона у бік доньчиної кімнати, проходячи із продуктами на кухню.
Не встигла сховати продукти у холодильник, як у дверях з’явилася Марічка.
— Мамо, це до мене Тетянка прийшла. Чи можна їй переночувати? У нас завтра залік, а в гуртожитку наврядчи підготуватися. Потрібно ж стипендію відстояти!
— Добрий вечір, Оксанко Дмитрівні. — З-за спини доньки визирнула Тетянка.
— Звісно, залишайся. Зараз вечерю приготую.
— Дякую, мамочко, — радісно промовила Марічка, помацала губами Оксану у щоку, і дівчата шугонули до Марічкиної кімнати.
Оксана пригадала розповіді доньки про Тетянку. З маленького містечка, батько пиячить, мати гроші мало надсилає… Оксана зідхнула. Не подобалися їй такі. З виду вівсячка скромність, але хватка бульдожа. Усякими правдами й неправдами намагається закріпитися у великому місті.
Вечерю Оксана сьогодні не планувала. Залишилися макарони та котлети, але на четверохи не вистачить. Значить, треба варити ще макарони і смажити котлети. Або лише смажити котлети і зробити салат — тоді й макаронів вистачить. Подякувала себе в думках за кмітливість, що купила печиво до чаю. Сама Оксана намагалася не їсти солодкого й борошняного. Слігка підтяжчала.
Оксана ліпила котлети. Ніби відчула — не заморозила залишки фаршу.
— Оксанко Дмитрівно, вам допомогти? — На кухню зайшла Тетянка.
— Не треба, іди, готуйся до заліку, — відповіла Оксана.
— Та я хотіла трохи розвіятися, а то в голову вже нічого не йде. — Тетянка стояла й не збиралася йти.
— Раз так, тоді роби салат. Овочі бери у холодильнику.
— Аякий салат? — спитала Тетянка.
— Який? Та будь-який, — усміхнулась Оксана.
І Тетянка заходила господарювати: вимила овочі, листя салату, поклала дошку на край столу. Оксана сказала, де шукати салатник. Незабаром до них приєдналась і Марічка. Донька не любила помагати на кухні, тому, так-сяк порізавши огірок, сказала, що щось не дочитала й пішла. А Тетянка впевнено нарізала овочі.
— А можна лимон в салат висмикати?
— Звісно, — ківнула Оксана.
«Дівчина солодка, скромна, господарна. Може, моя Марічка в неї хоча б чомусь навчиться», — подумала Оксана.
Коли прийшов з роботи чоловік, стіл уже накрили, чай свіжий заварено, у вазочці лежали цукерки й печиво.
— У нас гості? — зазирнув на кухню Андрій.
— Марічина подружка, готуються до заліку. Вона переночує. Мий руки й кличи дівчат до столу, — наказала Оксана.
Незабаром усі сиділи за столом і вечеряли. Чоловік, завжди мовчазний, сьогодні раптом сяяв красномовством. Розпитував дівчат про навчання, викладачів, навіть якийсь не дуже смішний жарт розповів. Але дівчата сміялися. Оксана раділа, що чоловік у доброму гуморі, не сидить мовчки, як зазвичай.
Після вечері Тетянка викликалася помити посуд. На подив Оксані, чоловік не поспішав на диван до телевізора, як це робив завжди після їжі, а продовжував сидіти за столом і базікати з дівчатами. Оксана пішла приготувати чисту постільну б
Ксения, вже не та повненька запропасна ватажкова жінка, а струнка й підстрижена, тільки головою похитала на пропозицію сусіди впустити до хати онучку племінниці, що вступила до цього ж університету: «Та ні, Оленко, дякую, бо у мене тепер ціла теорія, що якщо чужа дівчина десь збоку нашої хати краєчком стоїть та солоденько посміхається — то вже параноя, щоб моїх скам’янілостей не виставляти та двері на засов не зачиняти, то жити ж як жилося…»
