Борис дітей не хотів.
Він навіть не уявляв, що колись стане батьком. Замість цього він завжди мріяв про собаку велику й пухнасту, але спочатку мати не дозволяла, а потім дружина була проти. Однак тепер Борис тримав у руках рожевий ковток, з якого визирало крихітне личко з великими блакитними очима та довгими, темними віями.
Її зріст не перевищить 140 см, вона буде карликом, пояснювала схвильована акушерка. Ви можете написати відмову.
Але Борис лише міцніше притиснув ковток і дивився розгублено. Дружина плакала, тягла його за рукав, щось говорила. Він нічого не чув. Дочку назвали Соломією.
Потім був будинок і будні звичайної родини з немовлям. Молока у дружини не було пологи далися важко, а діагноз приголомшив. Незабаром вона зібрала речі й сказала:
Коли я дивлюся на неї, мені хочеться плакати. Це нестерпно. У нас у родині не було калік, це точно з твого боку.
Коли дружина починала таке, Борис ніби глухнув. Він не чув ні її, ні тещу, ні свого батька, який лише раз ледь поглянув у люльку з огидою. Лише його мати сумно хитала головою.
Дружина пішла. Борис залишився один із донькою. Взяв річну відпустку по догляду. Гроші йшли на лікарів, масажи, басейн. Потім повернувся на роботу. Спочатку вдень Соломію дивилася мати, але незабаром і вона сказала, що втомилася. Довелося шукати няню літню, добру жінку, яка іноді залишалася навіть уночі, коли Борис підробляв таксистом.
Соломія в два роки вже гарно говорила, співала тоненьким голоском, була крихітною, але спритною рахувала пальчики, плавала в басейні й сміялася, дивлячись мультики. Так минуло сім років. Настала пора йти до школи.
Борис хвилювався. Записав доньку на самозахист. Хотів на ножовий бій, але не взяли лише з 18. У школі Соломія відрізнялася лише зростом і тендітністю. Перші два тижні Борис сам приводив її до класу, суворо оглядав дітей, піднімав Соломію на руки, голосно цілував у щічку й говорив:
Якщо хтось її образить повириваю вуха.
Потім ішов на роботу з важким серцем. А Соломія у школі стала зіркою у шкільному театрі грала Дюймовочку.
Тоді Борис здійснив свою мрію купив собаку. За символічні сто гривень. Угорського комондора. Його начальника переводили до Києва, і він не міг забрати пса. Так у Бориса зявився Альберт.
Доля в тебе така, Борисе, похмуро сказав колишній господар. Цікава. Ось і собака тобі така дісталася. Чесати його не можна лише розділяти шерстину на шнури.
Життя змінилося. Тепер Борис із Соломією щовечора виводили комондора на прогулянку в спеціальному пальті, а потім заплітали його шерстину у косички. Соломія їздила на Альберті, як вершниця, а той обережно крокував, боячись струсити свою маленьку господиню.
Жителі девятиповерхівки збиралися біля вікон, щоб подивитися на цю трійцю: Бориса у старій кожусіні, велетенського білого Альберта в зеленому пальті та крихітну Соломію в рожевій пуховий куртці.
Потім вони поїхали. Але сусіди досі згадують і Бориса, і Соломію, і Альберта. Пізніше хтось знайшов Соломію в соцмережах вона вивчилася в Америці, вийшла заміж, народила здорових дітей. А сивий Борис одружився з повною афроамериканкою.
Бо доля в нього така. Цікава.
