Богдан дітей не хотів. Він навіть не уявляв, що колись стане батьком. Богдан завжди мріяв про собаку велику й пухнасту, але спочатку мати не дозволяла, потім дружина була проти. А тепер він тримав на руках рожевий ковдрик, з якого визирало крихітне обличчя з великими блакитними очима та довгими, темними віями. Синдром Рассела-Сільвера йому нічого не говорив. Він бачив лише ці очі, обрамлені пухнастими війками, й відтопурені вушка, що викликали в нього ниючий біль у грудях.
Вона не виросте вище 140 см, у вас карлиця, намагалася пояснити схвильована акушерка. Ви можете написати відмовну.
Але Богдан лише міцніше притискав рожевий клубочок і дивився у простір. Дружина плакала, тягла його за рукав, щось говорила. Він не чув нічого. Доньку назвали Сонюшкою.
Потім був будинок і будні звичайної родини з малюком. Молока у дружини не було надто важкі були пологи та приголомшливий діагноз. Незабаром вона зібрала речі й сказала:
Коли я дивлюся на неї, мені хочеться плакати. Це нестерпно. У нас у родині ніколи не було калік, це точно з твого боку.
Коли дружина починала таке, Богдан глухнув. Він не чув ні її, ні тещу, ні свого батька, який лише раз з огидою заглянув у колиску. Тільки його мати жалісно дивилася на сина й хитала головою.
Дружина пішла. Богдан залишився сам із донечкою. Взяв річну відпустку по догляду. Гроші були потрібні на лікарів, масажистів, щоденний басейн. Потім вийшов на роботу. Спочатку вдень за Сонюшкою доглядала мати, але незабаром сказала, що втомилася. Довелося найняти няню. Няня була літньою, доброю й іноді залишалася на ніч, коли Богдан працював на таксі.
Сонюшка в два роки чудово говорила, співала тоненьким голоском, була крихітною, але спритною вміла рахувати пальчики, плавала в басейні й сміялася, дивлячись мультики. Так минуло сім років. Прийшов час іти до школи.
Богдан хвилювався. Записав доньку на самозахист. Хотів на ножовий бій, але не взяли лише з 18. У звичайній школі Соня відрізнялася лише зростом і тендітністю. Перші два тижні Богдан особисто приводив її до класу, суворо оглядав дітей, піднімав донечку на руки, голосно цілував у щічку й казав:
Якщо хтось образить Соню вуха повириваю.
Потім ішов на роботу з важким серцем. Але Соня у школі стала зіркою у шкільному театрі грала Дюймовочку.
А потім Богдан здійснив мрію купив собаку. За символічні сто гривень. Угорського комондора. Його начальника переводили до Києва, а собаці Альфреду не було куди дітися. Тому й віддав Богдану. Похлопав по плечу і сказав:
Доля в тебе, Богдане, цікава. Ось і собака тобі така дісталась. Чесати не можна тільки шнури розплітати.
Життя змінилося. Тепер увечері вони з Сонею виводили комондора на прогулянку у спеціальному пальті, а потім заплітали йому косички. Соня каталася на ньому, як на коні, а Альфред обережно ходив, боячись скинути свою крихітну господиню.
Живописна трійка щовечора збирала мешканців девятиповерхівки біля вікон: Богдан у старому кожусі, велетенський білий Альфред у зеленому пальті і на ньому крихітна Соня у рожевій пуховикі.
Потім вони поїхали. Але сусіди досі згадують і Богдана, і Соню, і Альфреда. Пізніше хтось знайшов Соню в соцмережах вона навчалася в Америці, вийшла заміж, народила здорових дітей. А сивий Богдан одружився з дуже повною афроамериканкою. Бо доля у нього така. Цікава.
