Приїхавши до лікарні, щоб побачити свого помираючого чоловіка, заможна жінка кинула гроші жебракові Але, почувши дивну пораду, завмерла в нерішучості.
Елегантна жінка в дорогому пальті, з важким поглядом і стриманою поставою, увійшла до старого приміщення міської лікарні. Повітря було насичене запахом ліків, а стіни, здавалося, тримали в собі історії болю та втрат. Вона ледь поморщила ніс не через запах, а радше через спогади, які раптом ожили в її памяті. Її чоловік, один із найвідоміших мільярдерів країни, тепер лежав у одній із палат. Після інсульту він більше не говорив. Очі були відкриті, але нерухомі, ніби дивилися крізь час.
Вони давно стали один для одного чужими. Розлучення не було, але не було й любові. Жили, як сусіди, розділені стіною грошей, обовязків і мовчання. Коли її адвокат зателефонував і повідомив, що стан чоловіка різко погіршується, вона довго вагалася, чи їхати. Що вона могла сказати йому? Що хотіла почути? Можливо, просто сподівалася на останній шанс підпис, який залишить усе, як було заплановано. Але коли машина зупинилася біля входу в лікарню, вона зрозуміла: справа не лише в документах. Щось більше бажання бути поруч, навіть якщо вже запізно.
Біля входу до реанімації її зустріла худа дівчинка років десяти. Дитя тримало пластиковий стаканчик і дивилося у бік лікарняної їдальні. Куртка на ній була пошарпана, волосся розкуйовджене, а в очах дивний спокій, ніби життя вже навчило її найголовнішого. Жінка звично стиснула губи, дістала з сумки кілька купюр і кинула їх на підлогу біля дівчинки, навіть не зупиняючись.
«Купи собі щось поїсти», пробурмотіла вона крізь зуби, ніби намагаючись позбутися провини, яку навіть не усвідомлювала.
Дівчинка підняла очі. Не подякувала. Лише тихо, майже шепотом, запитала:
«Ви коли-небудь казали йому, що кохаєте?»
Жінка зупинилася. Слова влучили прямо в серце. Вона обернулася, але дівчинка вже йшла геть, зігнута, наче стара жінка, втомлена від життя. У цю мить здалося, що дитина розчинилася в повітрі, але вона відкинула цю думку, списавши на втому.
У палаті було тихо. Її чоловік лежав із заплющеними очима, але вони були відкриті він дивився у вікно. Мабуть, міг чути. Можливо, навіть бачити. Жінка обережно підійшла, ніби боячись порушити його останні моменти. Сіла поруч. І вперше за багато років взяла його руку. Холодну. Але жив
