«Бабуся, вам до іншого відділу», — посміхнулися молоді працівники, побачивши нову колегу. Вони ще не знали, що я купила їхню фірму.
— Вам до кого? — кинув хлопець за стійкою, не відриваючи очей від телефона.
Його стильний ірокез та брендова кофта кричали про власну важливість і байдужість до всього навколо.
Марія Степанівна поправила на плечі просту, але добротну сумку. Вона спеціально одяглася просто: скромна блузка, спідниця трохи нижче колін, зручні туфлі без підборів.
Колишній директор, Василь — сивий, втомлений від інтриг чоловік, з яким вона завершувала угоду, — усміхнувся, почувши її план.
— Троянський кінь, Маріє Степанівно, — сказав він із повагою. — Вони проковтнуть наживку, не помітивши гачка. Вас вони не розгадають — аж поки не стане пізно.
— Я ваша нова співробітниця. До документообігу, — її голос був тихим, без натяку на владу.
Хлопець нарешті підвів на неї очі. Оглянув із голови до п’ят — від потертих туфель до акуратно зачісаного сивого волосся — і в його погляді промайнула відверта насмішка.
— А, так. Казали, хтось новий буде. Перепустку взяли?
— Так, ось.
Він лениво махнув рукою у бік турнікету, ніби показуючи дорогу загубленій мусі.
— Ваше місце там, у кінці залу. Розберетеся.
Марія Степанівна кивнула. «Розберуся», — подумала, проходячи до гудячого опенспейсу.
Вона розбиралася все своє життя. Розбиралася з майже зруйнованою справою чоловіка після його смерті, перетворивши її на прибуткову. Розбиралася з інвестиціями, які зробили її багатшою. Розбиралася з самотністю у великому пустому будинку.
Купівля цієї квітучої, але гнилої зсередини IT-компанії була найцікавішим викликом останніх років.
Її стіл стояв у кутку, біля дверей до архіву. Старий, подряпаний, зі скрипучим кріслом — ніби острівець минулого серед сучасних технологій.
— Освоюєтеся? — пролунав солодкуватий голос. Перед нею стояла Ярина, керівниця маркетингу, в ідеальному білому костюмі.
Від неї пахло дорогими парфумами.
— Намагаюся, — м’яко відповіла Марія Степанівна.
— Вам треба розібрати договори по проєкту «Сокіл» за минулий рік. Вони в архіві. Не думаю, що це важко.
У голосі Ярини була поблажливість, ніби вона пояснювала дитині. Коли вона пішла, чутно було, як хтось прошепотів:
— Скоро і мамонтів найматимуть.
Марія Степанівна зробила вигляд, що не чує.
В архіві вона знайшла папку «Сокіл». Суми в актах були округлені до тисяч — ознака або ліні, або шахрайства. Формули робіт були розпливчастими: «консультації», «підтримка», «оптимізація». Класична схема відмивання.
Двері скрипнули. Увійшла дівчина.
— Добрий день. Я Катруся, з бухгалтерії. Ярина сказала, вам треба допомога з базою?
У її голосі не було зневаги.
— Дякую, Катрусю. Було б чудово.
— Та нема за що. Вони іноді забувають, що не всі народилися з телефоном у руці, — знітилася дівчина.
Поки Катруся пояснювала програму, Марія Степанівна подумала: навіть у болоті є чиста вода.
Не встигла Катруся піти, як у дверях з’явився Дмитро, провідний розробник.
— Мені терміново потрібен договір з «ТехноСистемою».
Він говорив, наче віддавав наказ.
— Зараз знайду, — спокійно сказала вона.
— У мене нема часу! Чому це ще не в електронному вигляді? Чим ви взагалі займаєтеся?
— Я перший день. І намагаюся виправити те, що не зробили до мене.
— Мені байдуже! — він вихопив папку й вийшов, грюкнувши дверима.
Марія Степанівна дістала телефон.
— Богдане, перевір «ТехноСистему». Щось не чисто.
Наступного дня Богдан подзвонив:
— Ви мали рацію. «ТехноСистема» — фіктивна. Зареєстрована на родича Дмитра.
Після обіду всіх зібрали на нараду. Ярина сяяла.
— Ой, забула роздрукувати звіт. Маріє, принесіть, будь ласка, папку Q4. Тільки не загубіться.
Зал засміявся. Марія Степанівна пішла, а потім повернулася.
— Ось і наша «рятівниця»! — насмішливо сказав Дмитро. — Час — гроші. Особливо наші.
Слово «наші» стало останньою краплею.
Марія Степанівна випрямилася.
— Ви маєте рацію, Дмитре. Час — гроші. Особливо ті, що пройшли через «ТехноСистему». Цей проєкт був вигідніший для вас, ніж для компанії.
Дмитро зблід.
— Я… не розумію…
— Ні? Тоді поясніть, хто вам родич — власник «ТехноСистеми»?
Тиша.
Ярина спробувала втрутитися:
— Яке відношення ви маєте до фінансів?
Марія Степанівна навіть не глянула на неї.
— Пряме. Я — Марія Степанівна Коваленко. Нова власниця цієї компанії.
У залі стало тихо, як у труні.
— Дмитре, ви звільнені. Мої юристи зв’яжуться з вами. Ярина — ви теж.
