**Щоденник**
Бабця Олену не любила… От так і все, звала її лихом, пустодзюбом, тіткою.
Олена у відповідь гарчала на бабцю, чинила їй усілякі пакості. Поставить баба квашню Олена туди кропу насипле, насіння. Підійде тісто, з кадушки лизе, баба хліб вимісить, а там ці насінини, то й взагалі жах.
Їж…
Не буду. Сама їж такий хліб.
Ах ти, негожа твоя голова, та ти ж у війну не жила, у голод.
Ой, а ти жила, прямо.
Жила, жила… колоски по полю збирала, картоплю минулорічну в землі шукали, і щастя велике було, як знайдеш… весною трава як піде от тоді роздолля: суп із кропиви, хліб із лебеди, кандик, слизун, вшивик…
Вшивик? Ви що? Людей їли? Вшивих?
Та ну тебе, це цибуля така, дика, вшивиком зветься, смачненька.
Потім ягода піде, гриби… Вижили… а ти говориш…
Інколи бабця з Оленою мирно існували, але чим старшою ставала дівчина, тим рідше такі дні траплялися.
Я мамі розповім, що ти мене утискаєш.
Уу, утискаю його, подивіться-но, бестія твоя голова. Збирайся та йди до своєї матері, тьфу на тебе.
І піду.
Іди, іди… потрібен ти їй, кинула, як цуценя у прірву, тьфу…
Оленина мати, помандрувавши сама, вийшла заміж. Вітчим хлопець непоганий, не пє, як Оленин батько, через що й замерз, не палить, але злий він якийсь.
Батько в Олени був добрий. Як випє веселішав, зарплату отримає Олені іграшок накупить, солодощів, мама лається, а батько регоче, маму на руки підійме та й крутить… А вітчим ні…
Він скупий. Як мама познайомила його з Оленою, той аж пику скривив.
Що, Маріє, довго твій пацюк у нас буде?
Він мій син, сказала мама. Як я без нього? Ти ж знав, Дмитре, що в мене дитина.
Ну, так жив же він десь до цього часу?
Жив, на канікулах у моєї мами.
Ну то нехай і далі там живе.
Та йому ж до школи треба.
А що? Там школи нема? Ми ж, Маріє, ніколи ні на що не накопичимо, якщо ще й зайвий рот годуватимемо. Він от недавно три цукерки в рот засунув.
Бреше, мамо, не втерпіла Олена. Бреше, не їв я цукерки. Як ти вранці дала мені одну «Шкільну» то й усе…
Не поладила Олена з вітчимом. Той рахував кожен шматок, що вона зїла, не дозволяв мамі купувати їй одяг, утискав як міг. Поговорила мама з бабою і відправила Олену до неї.
Мамо, нащо він тобі? Жили ж удвох, добре було…
Олено… важко одній, важко… Я ж думала, ось мені чоловік буде, а тобі батько рідний, а він глянь гірший за звіра.
Піди від нього, давай як раніше житимемо.
Не можу, доню, кімнату іншим віддали…
То попроси, скажи, що помилилась, дурість зробила, як за цього буржуя проклятого заміж виходила. Пожаліють тебе, кімнату повернуть, мамо, а може й кращу дадуть.
Не все так просто, Олено…
Мама пригорнула Олену й заплакала.
Чого… чого ревеш? Через мене? Якщо я до баби поїду, він тебе не буде ображати? Тоді вези мене…
Мама приїздила рідко, Олена сумувала. А як приїде не відірвеш їх одне від одного, поки не набалакаються.
Тоді бабця посміхається, дитятками їх кличе, від щастя сяє, бігає, все готує…
А то залишилась би, Марусю?
Не можу, мамо… ти ж розумієш.
Охохо, горе моє, гірке…
Як мама відїжджає, бабця Олену зовсім пригноблює.
На карєр за село з хлопцями не пускає.
Он річка за городом, іди плескайся.
Та кого там тієї річки? Горобцю по коліно.
А їй хочеться з хлопцями вони там вишку зробили. Ластівкою б стрибнути з тієї вишки, увійти у блакитну теплу воду, а потім виринути, підплисти до берега, де сидять хихотливі дівчата, і, вхопившись за пучок осоки, вилізти на берег, фыркаючи, як видра.
Потім, щасливо розтягнувшись на піску, дивитися на той берег, де пасуться корови, а пастух, дядько Петро, ляскаючи батогом, жене їх на водопій…
Оце ж щастя!
А бабця не розуміє, бо не любить вона Олену. Полюбила б відпустила б… Усіх хлопців пускають…
Каже, що там діти тонули… Та вони ж кожного року там тонуть, то що тепер Олені не ходити на карєр через них?
У ліс з хлопцями, з ночівлею, теж не пускає… Мовляв, одного року росомаха дітей подерла… То коли це було? Вже й сліду нема від тієї росомахи…
Отак завжди…
Мама щось давно не приїжджала.
Приїхала… товста якась стала. Дивно з вітчимом же не розжирієш, він кожну зїдену ложку рахує, а мама навпаки товста.
Бабця головою хитає.
Коли, Марусю?
До Покрови.
Ну, дасть Бог… Ох-хо-хо… грі
