Одного разу Марійка сиділа на кухні, зажурившись, коли її мати Надія поставила перед нею тарілку з паляницями.
Доню, ну чого ти? Ти ж у нас гарна, хлопці за тобою ходять. А в Оленки, може, це останній шанс, лагідно промовила мати.
Марійка ледь не подавилась. Тією самою паляницею, яку мати пекла лише для найдорожчих гостей. Але зараз їй було потрібне не печиво, а щиросердна підтримка. А почула вона лише те, як мати виправдовує сестру.
Мамо, ти серйозно?.. голос дівчини затремтів. Це все, що ти можеш мені сказати?
Надія знизала плечима й обережно поставила чашку на блюдце.
А чого ти від мене хочеш? спитала вона з легким докором. Ну зрадив тобі Іванко з Оленкою. Ну негарно. Та що тепер? Ридати?
Слова ніби були правильні, але підтекст… Ніби жодної провини й не було. Марійка відвернулась. Пальці нервово перебирали край рукава. Вона відчувала, ніби їй вирвали шматок серця й залишили пустоту.
Вона вже не хотіла плакати. Лише щоб хтось побачив, що сталося в їхній родині. Але всі навколо поводилися, ніби це нормально.
Для матері все було просто: Марійка працює серед чоловіків, гарна, то ще знайде собі пару. А Оленка важкий випадок. Вік уже за тридцять, вага теж. За собою не доглядає, з хати виходить рідко, знайомств немає. За все життя у неї було лише дві стосунки, і то не більше року.
Проблема була в тому, що Надія говорила про людей, як про речі. Ну поділись чоловіком, що тобі, шкода? Марійку це вражало.
І самого Іванка вони ще недавно ледве людиною вважали.
Марійко, ну ти ж у мене дурненька. Нащо тобі цей Іванко? Знайди собі справжнього чоловіка, радила мати рік тому.
Або хоча б на роботу його вижен. Ти ж його годуєш, одягаєш. Звісно, він розслабився. Чоловіки почуваються чоловіками, доки ми для них здобич. Як жінка піддалася кінець, інтерес зникає. А ти перед ним, як килимок стелишся, додавала Оленка з виглядом знавця.
Сестра завжди ставала такою розумною, коли йшлося про чужі стосунки. Вона читала книжки з психології, підписана на «сімейних коучів», але в неї самої нічого не виходило. І все ж вона чекала, що колись на неї впаде принц на білому коні.
Марійка злилася на сестру, але дещо та була права. Іванко справді розслабився.
На початку стосунків він зізнався:
Я не знаю, ким хочу бути. В універ пішов, щоб батьки відстали. Економіка не моє. А от з людьми ладнаю.
Тоді Іванко щойно отримав диплом, і Марійці це здавалося милим. Він був чесним, шукав себе, старався. Але пошуки затяглися на пять років.
Спочатку він продавав телефони. Потім пробував стати ріелтором. Потім вести блог, підробляв на складах, шукав замовлень. І завжди казав: «Це тимчасово, ось-ось розкручусь».
А поки він крутився, платити за комуналку, їжу й оренду доводилося Марійці. Теоретично вони домовилися платити навпіл. На практиці все було інакше.
Марійко, я хотів сказати… З премією не вийшло, мене оштрафували. Начальник ідіот, хоче зарплату зекономити… Ти ж розумієш. В цьому місяці оренда на тебі, говорив він, опустивши очі.
Таке повторювалося часто. Марійка мовчала, закривала діри, підробляла. Вірила, що Іванко зміниться.
Він таки змінився. А потім зрадив.
На шостий рік він влаштувався в IT-компанію. Став кадровиком. Почав приносити гроші. Спочатку було незвично. Вони святкували: замовляли їжу, купували одяг, дозволяли собі зайве. Навіть поїхали у відпустку.
Потім почали відкладати. Або на машину, або на дитину.
І ось тоді теща й Оленка нарешті визнали Іванка.
Мати, яка раніше скривилася б при згадці про зятя, тепер казала:
А все ж таки молодець у тебе Іванко. Не відразу, але розкрився. І ти молодець, дочекалася. Бережи його, таких мало.
Оленка ж частіше приходила в гості й дзвонила. Спочатку на каву, потім просила Іванка допомогти: то ноутбук зламався, то з машиною щось, то меблі переставити.
Марійка не звертала уваги. Їй здавалося, що настала ідилія.
Але виявилося, що вони «підружилися» занадто міцно.
Все змінилося одного вівторка. Марійка повернулася додому в звичний час і застала чоловіка з сестрою. Вони навіть не ховалися. Можливо, навмисне.
Марійка відкрила шафу й почала кидати в Іванка речами. Дісталося й сестрі. І словами теж.
Марійко, ну ми ж не спеціально! виправдовувалася Оленка, ніби йшлося про розбиту чашку. Ми не хотіли, але якщо вже так… Може, це й на краще?
Я давно закохався в Оленку, обожнюю пухкеньких, зізнався Іванко. Просто не знав, як… як не втра
