25 років тому мій чоловік вирушив за кордон… Через стрес і тривоги я захворіла на рак.
Привіт. Довго вагалася, чи варто розповідати свою історію, адже, можливо, хтось її прочитає і замислиться… Можливо, хтось впізнає себе, а хтось уникне помилок, які я зробила.
Я хочу залишитися безіменною, проте потребую поради – просто погляд зі сторони.
Я вийшла заміж за кохання…
Коли я закохалася в Олега, мені було лише 18, йому – 22. Це була велика, чиста любов, без сумнівів. Ми вірили, що подолаємо будь‑які труднощі, що нам нічого не страшне, доки ми разом.
Через рік після весілля у нас народився син Тарас. Тоді я була щаслива… проте, як виявилось, недовго. Настали важкі часи. Грошей не вистачало, моя декретна допомога була крихітною, а заробіток Олега ледве покривав рахунки. Жили ми скромно, як і багато інших родин, та Олег вирішив, що цього замало.
— Поїду за кордон. Там платять краще, ми зможемо жити гідніше, — сказав він одного разу.
Я просила його не їхати, клялася, що впораємося. Що іншим важко, а вони тримаються разом, підтримуючи один одного. Він не послухав.
Так я залишилася одна з малюком.
Рік за роком я чекала його повернення, але він не хотів. Говорив, що за кордоном заробить більше, і скоро все буде добре. Я умоляла його залишитися. У Києві вже була робота, я теж заробляла, батьки допомагали з Тарасом. Ми могли жити, як усі… Але він не хотів повертатися.
Тож залишилися лише ми з дитиною. Я мріяла про друге маля, про велику родину, а Олег відповідав:
— Грошей немає. Тільки одного годувати треба.
Навіть з одним сином він не хотів бути поряд. Приїжджав на тиждень‑два, а потім знову відправлявся.
Я виховувала Тараса сама, ходила на батьківські збори, сиділа з ним ночами, коли був хворий. Ніколи не говорила чоловікові, що дитина хвора, не хотіла його турбувати… а він і не питав.
Він усе ж не повернувся… Якщо б він заробляв баснословні суми, якщо б ми жили в розкоші, я могла б сказати: «То варте того». Але ні. Гривні вистачало лише на те, щоб існувати.
Все ж були кредити – на дах, на автівку, на нову пральну машину. Як у всіх.
Я неодноразово намагалася пояснити Олегу, що гроші – не найголовніше, сину потрібен батько, я втомилась… а він не слухав.
Він жив там, а ми – тут.
Роки текли.
Минуло 25 років.
Він повернувся.
Але не з накопиченими гривнями, а з боргами.
Я погасила частину його боргів, продавши бабусин будинок у селі. Він дякував, казав, що любить, що тепер ми нарешті будемо разом.
А за яку ціну?
Занадто пізно…
Здавалося, нарешті настала довгоочікувана спокійна пора. Чоловік вдома, не їде, не п’є, не гуляє… Здавалося, я повинна радіти.
Але я швидко зрозуміла, що в цьому домі мені немає дихання.
Щоб зберегти мир, я відмовилася від себе.
Я перестала зустрічатися з подругами – він їх не любив. Говорив, що у нього немає друзів, отже і мені їх не треба. Він не забороняв, проте такою його поглядом зникає бажання кудись йти.
Я перестала одягати красиві сукні. Він не любив яскраві наряди, макіяж, підбори. Казав, що це не до вподоби жінці нашого віку.
Я більше не сміялася, не розповідала кумедні історії, не мріяла.
Я жила. Працювала. Прибирала. Готувала. Спала.
Раз‑два рази на рік їхали у відпочинок – лише удвох, без друзів, без компаній, бо він нікого не любив.
І я терпіти все це.
Але організм не витримав…
Весь цей безперервний ритм, напруга, самотність розламали мене.
Я захворіла.
Діагноз був страшний – онкологічне захворювання.
Мій світ розвалився в один день.
Я не знаю, скільки мені залишилося.
Але я точно знаю: якби можна було повернути час назад, я б не жила так.
Я б ніколи не дозволила собі стати тінню.
Я б не дала чоловікові керувати моїм життям.
Я б не відмовилася від себе за ілюзію сім’ї.
Тепер уже запізно.
Тарас зріс, має своє життя. Батьки старі, я дбаю про них, чим можу.
А чоловік… Він каже, що мене любить, що буде поруч.
Але це більше не гріє.
Я прожила життя не так, як хотіла.
Була вірною дружиною, терплячою, лагідною. Чекала його, кохала.
А він… Він просто жив, як хотів.
Якби я могла повернутись у минуле…
Я б обрала себе.
Тепер можу сказати лише одне: не живіть так, як жила я.
Не ставте себе на останнє місце.
Не втрачай себе заради стосунків, що не прино
